Коли українці відзначають 14 жовтня День захисника України, то за звичаєм вітають передовсім чоловіків. При цьому забувають, що українські жінки на рівні з чоловіками брали участь в протестах Евромайдану і гинули в „Небесній сотні“. Жінки 25 років тому були активні у Народному Русі України за перебудову, екологічних рухах пізнього СРСР. Але тодішніх діячок витіснили з державного будівництва економічна криза і соціяльна стагнація 1990-их років, первинне накопичення капіталу, який розподілявся за чоловічими корумпованими мережами зв’язків – партійною елітою та криміналом. Ідеологія вітала жіночу активність, але не далі, аніж у сфері сім’ї, культури й виховання.
В цілому молода держава тепер дбає про жіночу рівність. Україна ратифікувала основні міжнародні документи про забезпечення рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок, зокрема Конвенцію ООН про ліківідацію усіх форм дискримінації щодо жінок. Статеву рівність ґарантує Конституція України і закон „Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків“, прийнятий 2005 року.
Але Росія розпочала війну проти України і жінки знову опинилися у безвісті. Що нам відомо про жінок, які пішли на фронт захищати територіяльну цілісність України? Як вони туди потрапили і які їхні мотиви? Чому присутність жінок на лінії бою завжди викликає емоції? Чи рівні вони в правах з чоловіками у зоні конфлікту?
Відповіді на ці запитання шукає дослідження „Невидимий батальйон“ Ганни Гриценко та інших дослідниць, які наполегливо привертали увагу суспільства до становища жінок в українській армії, насамперед до наказів Міністерства оборони, яке забороняло призначати жінок на бойові посади. Вийшло недоречно: в бою – кулеметниця, а у документах – кухарка! Під впливом громади наказ було скасовано.
Сьогоднішні громадські діячки, освітянки, науковиці, військові, політикині усвідомлюють свої колективні інтереси не лише як українські громадяни, які творять нову країну, але і як жінки. І українські жінки стрімко змінюються після Майдану. Домашня праця і догляд за дітьми, хворими та літніми перестають бути жіночою справою. Ріст ринку домашньої техніки, переосмислення дитинства і старости як турботи для всього суспільства, а не лише для родини призведуть до збільшення чоловічої участи у сімейних справах.
Якщо поліція та суди ретельно розглядатимуть справи про домашнє насилля, зґвалтування, домагання на роботі – це означатиме лише одне: у суспільстві нормальна, не корумпована система правоохорони та судочинства. Але чи готове суспільство прийняти ці зміни без упереджень?
Жінки – це половина трудового ресурсу України, потенціял якого наразі нерозкритий. Творчі амбіції жінок, їх сильні сторони і таланти часто гинуть під гнітом консервативного виховання і соціяльної обстановки, які наполягають, що для жінок головне – вийти заміж.
Соціологічні дослідження свідчать – у змішаних командах завжди більше творчих ідей, а компанії, де понад третини жінок в управлінні, мають стабільніший довготерміновий ріст. Забудемо про гендерні стереотипи назавжди – і побачимо інших людей незалежно від статі. А 14 жовтня привітаймо військових жінок – захисниць України!