Роля дипломатії у взаєминах між державами така велика‚ що її можна вважати однією з найбільших ознак цивілізованости‚ одним з найбільших досягнень людського світу. Не злічити в історії різних суперечок та конфліктів – територіяльних‚ економічних‚ культурних‚ релігійних – котрі вирішувалися дипломатичним шляхом. Також не одну війну дипломатія стримала від кривавого апогею‚ звівши протилежні сторони за столом переговорів. Це момент перемоги розуму‚ момент відповідальности перед життям‚ перед майбутнім.
Тільки так мають закінчуватися всі конфлікти і всі війни‚ тільки так має закінчитися війна між Росією і Україною! – чуємо сьогодні від багатьох ідеалістів і гуманістів на Заході. Цей їхній ідеалізм і гуманізм походить з тепличних умов „суспільства споживання“ і не дозволяє їм бачити‚ що насправді діється в ширшому світі‚ які сили нуртують і зударяються в ньому сьогодні.
Звісно‚ можливі переговори й у війні – можна обговорювати територіяльні суперечки і претензії‚ можливі компроміси і поступки‚ можливі втрати чогось меншого заради того‚ аби зберегти більше і дорожче. Але не може бути переговорів з ворогом‚ що прийшов фізично знищити твій народ. Знищити назавжди.
Що вже говорити про европейських „добреньких людей“ – псевдоідеалістів і псевдогуманістів вистачає і в Україні. Це те‚ що треба рішучим чином викорінювати з нашого національного характеру. Московити бомблять українську столицю‚ а тим часом з української столиці їде до Стамбулу урядово-парляментська делеґація на переговори з ворогом – з тим ворогом‚ що на весь світ проголосив свою мету – вбивство української нації. Вже відомо‚ на які неприпустимі‚ самозгубні поступки згодилися безталанні дипломати від „Слуги народу“‚ відомі їхні прізвища‚ неминуче настане час їхньої відповідальности перед українським суспільством. Не менш важливо – закрити роти „миротворцям“ з „п’ятої колони“ в Україні‚ зокрема з Православної Церкви Московського патріярхату‚ котра все ще не зреклася отруйної ідеї „русского кіра“ й обстоює „дипломатичне“‚ капітулянтське для України вирішення російсько-української війни.
Сьогодні ситуація у вищій мірі очевидна: або Росія знищить Україну і українців‚ або Україна переможе свого смертельного ворога. Третього не дано. Про „дипломатичні рішення“‚ про ідеалізм і гуманізм будемо говорити лише після перемоги. Українська доброта і вибачливість не один раз шкодили Україні. Колись надміру гуманний Пантелеймон Куліш виправив у Шевченковій поезії – з „…Наш завзятий Головатий не вмре‚ не загине“ – на „Наша дума‚ наша пісня не вмре‚ не загине“. Загине і дума‚ і пісня‚ якщо шабля‚ тобто своя національна держава‚ їх не захистить!
Якби були можливі компроміси між світлом і темрявою‚ то Ісус у пустелі не відкинув би усі три „привабливі пропозиції“ миру з паном світу цього.
Якщо на поступки йде лише одна сторона – то це не компроміс, а капітуляція. Якщо одна зі сторін не має наміру виконувати умови укладеної угоди, то про переговори не може бути й мови.
Ми підтримуємо зусилля української дипломатії‚ спрямовані виключно на перемогу України у війні з Росією‚ підтримуємо визначений порядок денний в порозумінні українського державно-військового проводу з західними союзниками: зброя‚ зброя і зброя!
„Президент Зеленський поставив українській дипломатії чітке завдання: уся зброя, яку можна отримати від партнерів, повинна якнайшвидше прибувати постійним потоком на передову. Буквально – робіть що хочете, але військо має отримувати зброю. Справді, зараз немає важливішого завдання, ніж допомогти Збройним силам України вигнати російське зло з нашої землі“‚ – зазначає міністер закордонних справ України Дмитро Кулеба.
Такої ж думки є 20 американських генералів і дипломатів‚ які в у відкритому листі до президента Байдена підкреслюють‚ що сьогодні час не для дипломатії‚ а для зброї‚ і що „США повинні озброїти Україну‚ поки не пізно“.