ЛЮБАШІВКА, Одеська область.– Сповнилося два роки, як у розквіті творчих літ 14 жовтня 2019 року на 66-му році життя спочив професор Національного університету „Києво-Могилянська академія“, доктор філологічних наук, член Національної спілки письменників України, літературний критик, літературознавець, письменник, громадський діяч, уродженець Одещини Володимир Панченко.
Й саме цього дня у Любашівці Одеської області на честь земляка урочисто відкрили меморіяльну дошку на фасаді ліцею, де кмітливий юнак з Демидівки навчався у 1968-1970 роках в старших клясах.
У Любашівку завітали земляки В. Панченка, шанувальники його багатогранного таланту, представники місцевої влади, творчої інтеліґенції, знайомі, друзі, рідна тітка Олена Рахліцька, двоюрідна сестра Лариса.
Секретар Любашівської селищної ради Людмила Мокряк у своєму виступі підкреслила, що В. Панченко був би щасливий, аби кожен проявив частину тих морально-етичних якостей, якими був наділений він, та зробив би для своєї держави, громади, села хоч дещицю з того, що вдалося за своє коротке життя здійснити йому.
Ідея вшанування світлої пам’яті В. Панченка належить його однокурсниці, доценту Одеського національного університету ім. Іллі Мечникова Любові Ісаєнко. Сьогодні ім’я цього непересічного українця носять вулиця і бібліотека у Кропивницькому, він – почесний громадянин цього міста. До 30-річчя Незалежности України вдячні кропивничани вручили його доньці іменний пам’ятний знак „Постаті української незалежности. Володимир Панченко“ за вагомий внесок її батька у розбудову держави.
На згадку про цю знаменну подію Л. Ісаєнко — авторка книжок-нарисів „Пам’ять і слово“, „Пам’яті світле джерело“, „Береги нашої пам’яті“, життєпису „Дивоцвіт родоводу“ — подарувала школі чергове видання „Прихисток людської душі“, присвячене її однокурсникові і колезі В. Панченку. Проілюструвала книгу одеська мисткиня Лариса Дем’янишина, цьогорічна лавреатка премії ім. Ростислава Палецького,
До вшанування пам’яті В. Панченка долучився меценат і благодійник Анатолій Артеменко, коштом якого було виготовлено меморіяльну дошку. У своєму виступі він відзначив, що також є випускником університету ім. Мечникова.
„Володимир Євгенович був справжнім учнем свого вчителя, професора Василя Фащенка. Його однокурсники, як і він, стали професорами, академіками. Наш філологічний факультет ініціюватиме, щоб Любашівській публічній бібліотеці було присвоєно ім’я Володимира Панченка“, — поділилася з присутніми заступниця декана філологічного факультету Ганна Сеник.
Ще одна гостя, письменниця з Одеси Арсенія Велика, зазначила, що В. Панченко своєю творчістю задав нинішнім літераторам України таку високу планку, що писати погано вже якось грішно.
В. Панченко народився 2 вересня 1954 року в родині аґронома Євгена Якимовича і вчительки Віри Анатоліївни другою дитиною в сім’ї. До Любашівської середньої школи підвезення школярів не було, а добиратися польовими дорогами на навчання з Демидівки через Новоселівку до Любашівки, особливо взимку, було проблематично. Тому він винаймав кімнатку в районному центрі, а на вихідні поспішав додому, в рідне село.
Старшоклясником він захопився літературною творчістю: писав вірші та оповідання, які друкували на сторінках районної газети „Хлібороб“.
Студентом В. Панченко друкувався в обласній пресі та університетській газеті. Його дебютний вірш, присвячений Лесі Українці і надрукований у газеті „За наукові кадри“, продеклямувала на заході учениця ліцею Вікторія Норець.
Настала хвилююча мить, коли Любов Ісаєнко, Анатолій Артеменко і Людмила Мокряк зняли полотнище і відкрили пам’ятну дошку. Вдячні присутні вшанували світлу пам’ять свого земляка живими квітами і хвилиною мовчання.
У промові директорка освітянського закладу Наталя Слюсаренко зазначила, що педагогічний та учнівський колективи пишаються тим, що саме в їхній школі навчався В. Панченко.
Автор понад 300 праць В. Панченко залишив велику спадщину, насамперед добра і злагоди, роздумів, побажань, надій і сподівань. Дещицю з його творчого доробку представили бібліотекарі Любашівської публічної бібліотеки на виставці „Магічний кристал Володимира Панченка“.
„Всі його книжки дуже схожі на нього – вони розумні, літературно артистичні і за кожною, як і за ним особисто, вгадується ціла бібліотека, до котрої він тягнувся своїм спраглим і сміливим розумом“, — писав про В. Панченка український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист Михайло Слабошпицький.
У канву любашівських урочистостей гармонійно вплівся виступ кобзаря Павла Ровенка з Одеси. Л. Ісаєнко висловила щиру вдячність місцевій владі, А. Артеменку, начальнику відділу культури Анатолієві Крячику і його працівникам, бібліотекарям, освітянам, родичам та представникам громадськости за вшанування та збереження світлої пам’яті видатного українського вченого, літератора і патріота.
В. Панченка поховано на кладовищі села Олексіївки, поблизу Кропивницького. На монументі викарбувано вислів В. Панченка: „Світ, звісно, недосконалий, але життя – штука прекрасна, і як добре, що кожен із нас, сущих, відвідав цей дивний світ, цю „планету людей“, де серед усього-всього є стільки цікавого і радісного“.