Цей спомин про непересічну загальновідому особу пишу не для того, щоби переповісти його біографію, а радше щоб віддати честь та передати особисті відчуття про цю особу не тільки з власного спілкування, але й дати свою оцінку того, ким була ця особа для суспільства, для свого народу та її історії. Біографія Юрія Шухевича записана і відома всім українським патріотам. Його значення для нашої історії не можна переоцінити. Ю. Шухевич, як і його батько були дійсними героями нашого народу.
Батько Роман Шухевич – це взірець для своїх сучасників та герой для майбутніх поколінь. Юрій був підлітком, коли його забрали від матері. Він ще у дитячому будинку, а опісля за нескореність – у тюрмах, таборах і на засланні – став символом не тільки як син свого батька, але сам як героїчна нескорена індивідуальність. Все його життя було боротьбою. Він життя завершив, але боротьба під його та батьковим ім’ям продовжується.
Я виростав у бандерівській родині, то для мене 15-літнього підлітка більш вагомою подією була антирадянська демонстрація у програмі першого Світового конґресу вільних українців у Ню-Йорку в 1967 році як протест захоплення від матері 13-літнього Юрка Шухевича і запроторення до дитячого будинку дітей „ворогів народу” на Донбасі. Його обличчя було на наших транспарантах, а його непохитність була у наших серцях і думках. Підліток Юрко став перед судом арештованим на 15-му році життя і був засуджений на п’ять років, коли йому було тільки 16. Це було вершиною злочинности радянської влади для цілого західнього світу. Він був передовим політичним в’язнем зокрема для студентської молоді. Ю. Шухевич відбув разом майже 30 років тюрем, таборів та заслання.
З проголошенням незалежности та частішими поїздками в Україну для мене і моєї родини завжди одним з найважливіших пунктів був Львів, де можна було зустріти Юрка. Він вже був фізичним інвалідом і жив як опікун з двома бідними жінками-інвалідами, якими він при своїй зоровій немічності все ж таки опікувався.
Політична діяльність Юрка вже після проголошення незалежности заслуговує на окреме відзначення. Він був свідомий своєї долі та важливости особи як символа, а також як сина свого леґендарного батька. Одначе він був дуже скромним, вислуховував всіх, які до нього далеко не доросли. Я мав нагоду і велику честь з ним зустрічатися багато і не тільки зустрічати, але і суттєво розмовляти на різні теми, пов’язані з актуальними справами на користь України та нашого народу.
Ю. Шухевич працював майже до останнього свого подиху. Кілька місяців тому він ховав останню зв’язкову свого батька Дарію Гусак. Він постійно був зайнятий своєю працею, яка завжди мала національний характер. Уважав це своїм обов’язком перед своїм батьком та своїм народом.
У цьому спомині треба згадати і родину Шухевичів, одну з найшляхетніших родин не тільки Львова, але й цілої Україні: очевидно, батька – Головного командира Романа і матір Наталію – теж в’язня радянських таборів, вуйка Юрія-Мирослава Березинського, вбитого поляками, стрийка Юрія, вбитого більшовиками ще 1941 року, тету Наталю – в’язня радянських таборів. Про кожного можна багато доброго сказати.
У глибокому смутку дружині Олександрі, друзям і подругам висловлюю глибоке співчуття. Такі люди народжуються раз на кілька поколінь, але Шухевичі, здається, цей закон природи трохи збільшили.
Вічна пам’ять Юрію Шухевичу!
Ню-Йорк