Триденна артилерійська перестрілка, щонайменше 15 вбитих з обох боків, перспектива нового повномаштабного зіткнення із можливим залученням третіх країн. А на додачу – заява Міністерства закордонних справ України, що викликала активні протести в однієї зі сторін конфлікту та віча під українським посольством.
Цього разу загострення сталося не на „традиційній” для конфлікту цих країн території самопроголошеного Нагірного Карабаху. Стрілянина відбулася на міжнародно визнаній ділянці кордону двох південнокавказьких країн – між Тавуською областю Вірменії та Товузьким районом Азербайджану. І це суттєво збільшує ризики подальшої ескалації.
Конфлікт Азербайджану і Вірменії триває вже понад 30 років. Дві країни формально досі перебувають у стані війни.
Кордон між країнами не визначений, а відповідно є сірою зоною, в якій кожна зі сторін намагається захопити стратегічні позиції.
У цьому конфлікті, заяви Єревана та Баку про передумови нинішнього загострення відмінні до невпізнаваности.
Позиція Вірменії полягає у тому, що 12 липня був обстріляний автомобіль з азербайджанськими військовими, що наблизився до вірменського опорного пункту (чи то сплутали дорогу в горах, чи то натрапили на новозбудований пункт, про існування якого не знали), після чого військові кинули машину та відступили до своїх позицій.
Цей випадок вірменська сторона подає як спробу захопити опорний пункт, що виглядає дещо сумнівним. Після втечі військових, як стверджують у Єревані, азербайджанська сторона відкрила артилерійський вогонь, а вірменські військові відкрили вогонь у відповідь.
Азербайджан викладає принципово інше бачення цієї історії. Баку наголошує, що вірмени першими відкрили вогонь по їхніх позиціях, на що вони були вимушені відповісти. Наразі Азербайджан підтвердив смерть 11 своїх військовослужбовців, включаючи генерал-майора Полада Гашимова. В ході боїв загинув полковник Ільгар Мірзоєв, який був начальником артилерії армійського корпусу. Також загинули ще п’ять азербайджанських військовослужбовців, серед яких двоє офіцерів.
При цьому Баку стверджує, що у відповідь вони знищили набагато більшу кількість вірменських військових. „13 липня точним вогнем наших підрозділів були знищені вогневі позиції, радіольокаційна станція розвідувального підрозділу, сховище військової автомобільної техніки, танк, бронетранспортер, понад 20 військовослужбовців, штаб батальйону і військова інфраструктура збройних сил Вірменії”, – заявили у Міністерстві оборони Азербайджану.
У Єревані підтверджують смерть лише чотирьох від ударів безпілотних апаратів та поранення п’яти своїх військових.
Востаннє значне військове зіткнення між Баку та Єреваном відбулося у 2016 році. Проте – і це принципова різниця, тоді конфлікт точився на кордоні з самопроголошеним Нагірним Карабахом.
За його результатом Азербайджану вдалося захопити низку опорних пунктів на півночі реґіону.
Цього ж разу конфлікт відбувається на ділянці кордону двох країн, що є міжнародно визнаною, і повторює радянський кордон між двома республіками. Втім, обстріли, винуватцями яких обидві країни називають одна одну, відбувалися там і раніше, хоч і в менших маштабах.
Ще один важливий момент: попри тривалий конфлікт, останні два роки сторони утримувалися від військових зіткнень. Цьому сприяла домовленість між Президентом Ільхамом Алієвим та Прем’єром Ніколом Пашиняном. Тепер вона, по суті, зруйнована.
Деякі оглядачі заявляють, що навіть якщо цей конфлікт виник випадково, він став корисним для влади обох країн.
Вірменія і Азербайджан потерпають від наслідків коронавірусу і потребують історії, що відверне увагу суспільства. Отже, перенесення фокусу уваги із економіки та охорони здоров’я на безпеку є вигідним для обох сторін.
Хоча експерти вважають, що коронавірус лише підігрів настрої, а ситуація загострюється ще з початку року, у тому числі через фактичну відмову від Мадридських принципів. Мова про затверджений у 2007 році плян вирішення конфлікту навколо Нагірного Карабаху, базовим пунктом якого є повернення Азербайджану територій навколо Карабаху, які наразі контролює Вірменія.
Не менш важливим став дипломатичний супровід цього конфлікту.
Туреччина повністю стала на сторону Баку. Із однозначним засудженням дій Вірменії виступив Президент Реджеп Таїп Ердоган.
Натомість Росія, яка важається стратегічним союзником Вірменії, уникнула такої підтримки, лише закликавши обидві сторони до стриманості.
Одночасно, нинішній конфлікт здатний погіршити відносини Вірменії і з Україною, яка десятиріччями намагалися балянсувати в цьому конфлікті двох держав, але завжди стояла на позиції підтримки територіяльної цілісности Азербайджану, що викликало незадоволення Вірменії. Ця позиція України стала навіть більш артикульованою після незаконної анексії Криму.
Обурення Єревану викликала заява МЗС України, у якій Київ закликав сторони докласти максимальних зусиль для деескаляції ситуації і продовження пошуку шляхів мирного вирішення конфлікту на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, а також резолюцій Ради Безпеки ООН 1993 року. МЗС Вірменії викликало українського посла Івана Кулебу.
Молодіжне крило позапарляментської партії „Дашнакцутюн” провело протест перед українським посольством, на додаток обливши його ворота борщем.