ТЕЛЬ-АВІВ. – Ілля Усатюк, професійний музика, закінчив музичну школу, потім училище в Барнаулі, де жили його батьки, теж професійні музиканти. Грав на фортепіяні, флейті, гітарі. У Красноярську навчався в консерваторії. Закінчити навчання не вдалося: почалися сумні 1990-ті роки. Знову Барнаул, злидні, відсутність роботи. Подався до Німеччини, де грав чотири роки в симфонічній оркестрі, різних музичних гуртах і просто на вулиці, аби вижити і прогодувати родину.
Ілля Усатюк на ізраїльській вулиці. (Фото: Борис Подєлко)
В Мюнхені доля звела його з українцем Василем Панасюком, який грав на бандурі. І. Усатюк раніше навіть не тримав у руках цей інструмент. Коли взяв у руки, в душі озвалась якась невідома до цього струна. В. Панасюк дав перші лекції гри.
„Але це такий унікальний інструмент, що допоки не стане вашою частиною музики не буде, – говорить В. Усатюк. – Ми довго мовчали. Не чіпав пів року її. Потім знову брав до рук. Говорив, а бандура мовчала. Я завжди відчував у собі щось українське. Мама моя юдейка, а батько – українець. Предки чи були виселені з України, чи самі поїхали шукати кращої долі, опинилися в Казахстані, де народився батько. Одного разу, коли я повернувся з Німеччини, бандура відкрилася і відповіла взаємністю. Відтоді граю клясику, народну музику“.
Коли І. Усатюк переїхав з родиною до Ізраїлю, то вийшов з бандурою на вулицю. Ізраїль бачив вуличних скрипалів, гітаристів, флейтистів, сопілкарів, баяністів. Бандуру точно ще не бачили.
І. Усатюк пригадує: „Дехто говорив, що це арабський барбет з Савдівської Арабії. Він поширений також у країнах Близького Сходу. А якогось дня перехожі гукнули „Бандура! Ви з України?“. Мав концерти в Тель-Авіві, в інших містах“.
І. Усатюк спочатку не мав свого інструмента, але минулого року, коли був в Україні, придбав бандуру. За підрахунками реставратора з Вінниці, бандурі понад 50 років, у неї 64 струни, на яких можна імпровізувати будь-яку музику – від клясики до року.
Тепер українська бандура дає майстрові нову хвилю надхнення, можливість пізнати старовинну українську творчість і передати традиції народу майбутнім поколінням. Незабаром у виконанні І. Усатюка прозвучить відомий пісенний шедевр: „Взяв би я бандуру, та й заграв, що знав, через ту бандуру бандуристом став“.