Однією з інтриґ дочасних парляментських виборів на Закарпатті є угорський мандат. Безпрецедентна активність Будапешту напередодні голосування викликала вже навіть засторогу Міністерства закордонних справ, яке мало відповідну розмову з угорським послом. Лише за останні дні провідник закарпатських угорців Василь Брензович зустрівся з Прем’єр-міністром Віктором Орбаном в Будапешті, а на Закарпаття приїхали керівник його апарату Ґерґелі Ґуляш та Міністер закордонних справ Угорщини Петер Сіярто. На цю візиту гостро відреаґували в Міністерстві закордонних справ України, назвавши його „неприпустимою практикою“.
Що ж такого важливого відбувається в цій найменшій угорській діяспорі з-поміж решти сусідів Угорщини? Відповідь очевидна: вибори до українського парляменту, після яких угорська меншина може опинитися без свого депутата. Добре організована і мобілізована, вона на виборах у незалежній Україні майже завжди мала свого посланця на владних київських пагорбах. Берегівський округ, де угорці складали більшість, ґарантовано давав їм свого депутата на мажоритарних виборах. У 1994 році перемогу тут здобув Михайло Товт, у 1998-му – Міклош Ковач, у 2002-му – Іштван Ґайдош. У 2006 та 2007 роках за часів президенства Віктора Ющенка вибори в Україні проводилися лише за партійними списками, внаслідок чого угорці свого представника не отримали.
Зате коли у часи Віктора Януковича повернули змішану пропорційну-мажоритарну систему, змінили і межі округів на Закарпатті. Замість Берегівського округу виник Виноградівський, де угорці вже складають не більшість, а меншість, хоча й значну. Сама ж угорська меншина нині розподілена поміж трьома округами – Ужгородським, Мукачівським і Виноградівським. (Невеличка частина угорців є ще в Хустському та Тячівському округах).
М. Ковач, тодішній голова Партії угорців України, спробував поборотися за мандат у 2012 році на Виноградівському окрузі і виявився лише третім з 10 відс. голосів. Перше місце тоді здобув реґіонал Іван Бушко з 41 відс., а друге – представник „Єдиного центру“ Іван Балога з 36 відс.
У 2014 році в цьому окрузі впевнено переміг Іван Балога з 44 відс. голосів, а угорець Іштван Петрушка, який кандидував від „Народного фронту, був лише третім, з 15 відс.
Однак, на попередніх виборах угорську меншину порятували партійні списки. У 2012 році від Партії Реґіонів депутатом став І. Ґайдош, а в 2014 році, від Бльоку Петра Порошенка, – В. Брензович. Тобто після всіх парляментських перегонів, за винятком 2006-2007 років, угорці отримували свого представника в українському парляменті.
Але на виборах 2019 року закарпатським угорцям не вдалося домовитися з провідними політичними силами про свого представника у прохідній частині. В. Брензович пояснює це „токсичністю“ угорського питання в Україні. За останні роки через актиукраїнську риторику Будапешту та відповідні заяви угорської меншини українська громадськість значно різкіше стала ставитися до них. Внаслідок угорцям не вдалося нав’язати партнерських стосунків з провідниками парляментських перегонів. Окрім іншого, за словами В. Брензовича, в Україні нема політичної сили, яка б відповідала устремлінням закарпатських угорців. Позиція з мовного і національного питання у них однакова з проросійськими силами, однак, не збігається з европейським вектором та курсом в НАТО, на який орієнтуються угорці. Відповідно не має спільности й із патріотичними українськими силами, які виступають за европейську інтеґрацію, але й за посилення українськости України.
Таким чином угорські партії не мають ідеологічного партнера на загальнонаціональному рівні, що, зрештою, на тлі затяжної кризи у стосунках Києва і Будапешту, й привело до втрати прохідного місця бодай у партійному списку.
За таких умов всі сили кинуті на потрапляння до Верховної Ради в мажоритарних округах. Адже це для амбітних угорців питання принципу. Втрата депутатського мандату була б болючою поразкою і ще раз засвідчувала зменшення впливу угорської меншини на тлі постійної еміґрації їхніх земляків з України.
Узгоджені кандидати від угорських партій висунуті у трьох округах – Ужгородському, Мукачівському та Виноградівському. На Мукачівському, де частка угорського населення найменша і безперечним провідником перегонів є постійний переможець Віктор Балога, участь у виборах є радше символічною.
В Ужгородському окрузі справи кращі, враховуючи, що в Ужгородському районі угорці складають третину населення. Однак, в Ужгороді, який удвічі більший за район, їх лише близько 8 відс. Таким чином угорський кандидат може розраховувати у найкращому випадку на 15-20 відс. голосів. Цього, вочевидь, мало, аби перемогти, про що свідчить 7.7 відс. голосів, які отримав керівнк закарпатських угорців В. Брензович в цьому окрузі у 2012 році. Тоді він закінчив лише п’ятим.
Тепер же він з завідомо програшного округу подався на Виноградівський, де частка угорців найвища – близько третини. Шанси в нього є в тому випадку, якщо серед українців не буде явного претендента, а голоси українських виборців розтягнуть кілька кандидатів поміж собою в приблизно рівних пропорціях. Таким чином угорський кандидат може перемогти за рахунок одностайности свого електорату.
Однак, і за найсприятливіших обставин є свої ризики. Кількість сезонної міґрації в угорських селах вища, ніж в українських. Тут найменший відсоток активних виборців, що засвідчують усі вибори. А по-друге, між двома угорськими партіями – Товариством угорської культури Закарпаття та Демократичною партією угорців України – завжди була гостра конкуренція. Властиво, угорська меншина на Закарпатті є поділеною, і лише потужні зусилля Будапешту останніх п’яти років змушують склеювати ці дві частини. Тож чи голосуватимуть всі угорці за провідника однієї з двох партій – це ще питання. (На виборах 2002 року в Берегівському окрузі розв’язалася справжня „війна“ з найбруднішими технологіями за депутатський мандат між головами двох угорських партій Закарпаття М. Ковачем та І Ґайдошем).
Саме тому Будапешт приділяє таку увагу в останній час Закарпаттю, апелюючи до єдности тутешніх угорців та заклику до їхньої патріотичности та активности. Проговорюється навіть питання про підвезення з Угорщини закарпатських угорців на голосування.
Ще одним чинником, без якого неможливо перемогти, є позиція українського виборця. В останні роки на Закарпатті спостерігаються небачені раніше процеси: угорці активно освоюють україномовний інформаційний простір. За сприянням Будапешту виходить тижневик „Карпатський об’єктив“, з’явився приватний телеканал, який половину програм транслює українською мовою, найстаріша угорськомовна газета „Карпаті іґаз со“ почала дублювати свою веб-сторінку українською мовою. Все це робиться, щоб впливати на місцевих українців, які в абсолютній більшості не володіють угорською мовою.
За допомогою різних стимулів спостерігається бажання привернути на свій бік бодай частину з них. Адже кількість угорців на Закарпатті внаслідок еміґрації постійно зменшується.
Тому й перед виборами з’являються замовні статті, що всім закарпатцям варто голосувати за угорських кандидатів, які є справжніми патріотами краю. А войовнича риторика на кшталт „фашистського режиму України“, якою донедавна вправлялися угорські провідники Закарпаття, раптом змінилася на елегійну та миролюбну.
Чи принесе це результат, незабаром довідаємося. Але те, що загравання Будапешту з українською більшістю краю буде тільки посилюватися, не викликає сумніву.
Ужгород‚
18 липня