Нині у країнах колишньої Юґославії, в 187 містах і селах проживають 40 тис. русинів і українців. Міжетнічна війна 1991-1995 років принесла їм особливо багато лиха. Ворогуючі армії мобілізовували до своїх рядів і примушували вбивати брат брата. Досі не відбудовані зруйновані культурні центри, церкви, сотні осель.
Українсько-русинська громада Хорватії налічує 4,000 чоловік й компактно проживає у Східній Славонії. До сербсько-хорватської війни, у якій Хорватія зазнала збитків на 27 млрд. дол., їх було 6,000. Якщо в Юґославії у Другій світовій війні загинуло 2 відс. українсько-русинської меншини, то у недавній, Вітчизняній, міжетнічній – 3.5 відс. Тисячі людей опинилися в еміґрації.
Найбільшою жертвою стало хорватське місто Вуковар, котре називають другим Сталінградом. Нападники-сусіди його обстрілювали три місяці, суціль зруйнувавши. Після цього Вуковар окупувало сербське військо. Дві хати Гавриїла Такача вщент зруйнували і з сім’єю, трьома дітьми змушений був утекти до Заґребу. Держава збудувала новий дім і Такачі повернулися до рідного міста.
У Вуковарі полягли 300 русинів і українців, стільки ж пропали безвісти. Спалено приміщення штаб-квартири Союзу русинів і українців Хорватії та редакції журналу „Нова думка”. За виділені урядом гроші для союзу придбано нове помешкання. Під час війни в Хорватії зруйновано або пошкоджено 10 українських церков. Греко-католицький храм Христа Царя у Вуковарі відновив свою діяльність. Вулиця біля нього перейменована на „Українську”.
Неподалік від неї нещодавно освятили нове приміщення жіночого Василіянського монастиря. Воно виросло на місці вщент зруйнованої аґресорами будови. В новому помешканні відкрили музей, в якому, крім релігійних експонатів, портрети і твори Тараса Шевченка. Першим перекладачем віршів Шевченка на хорватську став поет Авґуст Шеноа, у 1863 році він переклав твір Кобзаря „Розрита могила”. Стає моторошно, коли у Вуковарі стоїш біля понівечених кладовищ. Найважче нині на Балканах здійснити Шевченкові слова „Обніміться ж, брати мої”. Але до цього йдуть.
Після кількарічної перерви знову почав виходити журнал „Нова думка” (від 1972 по 1991 рік опубліковано 88 номерів). Для дітей продовжує видаватися часопис „Віночок”. 50-річчя відсвяткував Союз русинів і українців Хорватії. В місцевому університеті постала катедра україністики. Відділення хорватистики є і в Київському національному університеті.
Після Першої світової війни в Заґребі, Белґраді, Сараєві, Баня-Луці опинилися значні групи українських політичних еміґрантів. Як твердить харківський науковець Володимир Козлітін, на момент утворення Королівства сербів, хорватів і словенців в 1920-их роках зосередилося 70 тис. біженців з України та півдня Росії – 40 тис. військових і 30 тис. цивільних. У Заґребі навіть діяла місія Західноукраїнської Народної Республіки.
У роки Другої світової війни стару Юґославію розчленували, в результаті чого русини-українці опинилися під різними профашистськими режимами. Сербську Бачку (Воєводину) передали Угорщині, де режим Міклоша Хорті заборонив русинські культурно-освітні товариства, а в школах виключно перейшли на угорську мову.
Срем, Славонія і Боснія ввійшли до складу так званої Незалежної держави Хорватії. У Хорватії виникла Організація Українських Націоналістів, яка створила Український Леґіон з 500 вояків. Його готували до відправки на Україну, але після проголошення Акту Відновлення Української Державности 30-го червня 1941 року німецька влада дислокувала леґіон на території Боснії, де він боровся з комуністичними партизанами. Під впливом письмового звернення до вояків полковника Андрія Мельника, Леґіон 30 листопада 1941 року неподалік Баня-Луки присягнув на вірність Україні. Йому протидіяла 18-та середньо боснійська бриґада, в якій із серпня 1944 року організувався окремий польсько-український батальйон. Він брав участь у визволенні Баня-Луки від фашистів.
В 1945 році почалися репресії радянської та юґославської поліції проти бійців Українського Леґіону. Переслідувань зазнали їхні родини, активісти „Просвіти”, греко-католицькі священики. Досі невідомо, скільки з них закінчило життя в Сибіру, були знищені чи опинилося за ґратами. Коли у 1948 році Тіто (хорват за національністю) побив горшки зі Сталіном, певну кількість українців випустили з тюрм. Улітку 1950 року в таборах для біженців у Трієсті опинилося понад 500 українців, яким удалося вирватися з комуністичної Юґославії.
5 грудня 1991 року Хорватський Державний Сабор (парлямент) визнав незалежність України. 11 грудня 1991 року Україна першою з країн-членів ООН визнала незалежність Хорватії. У Хорватії на державному рівні відзначено 180-річчя поселення в Хорватії, в селі Петровці, перших карпатських русинів та 110-річчя переселення до Славонського Броду, Каніжи перших галицьких українців.
Ще за часів Соціялістиної Федеративної Республіки Юґославії неофіційно заохочувалася політика конфронтації між українцями і русинами з метою ослаблення громади. Первісна назва створеного в 1968 році Союзу русинів-українців Хорватії після політичних репресій 1973 року змінилася на Союз русинів і українців Хорватії 13 грудня 1998 року Хорватський Сабор (парлямент) вніс низку поправок до Конституції країни. Зокрема, нова редакція Статті 1 Основного закону гласить: „Республіка Хорватія… є державою представників автохтонних меншин: сербів, чехів, словаків, італійців, євреїв, німців, австрійців, українців, русинів та інших, які є її громадянами”. Русинів і українців фактично визнано представниками різних народів. Українська та русинська громади мають право бути представленими в парляменті окремим депутатом, який висувається спільно від групи різних нацменшин. З 1992 по 2000 рік українсько-русинську громаду в парляменті представляв М. Кіш (русин), з 2000 по 2004 рік – Б. Гралюк (українець). Представники від української і русинської діяспори також обираються до міських, районних та обласних органів самоврядування.
Фінансування культурно-освітньої діяльности організацій української та русинської національної меншини здійснює хорватська держава. До 2008 року в рамках Союзу русинів і українців Хорватії діяли 13 культурних товариств. Цього ж року кілька відокремилися, заснувавши центральну організацію українців – Українську громаду Республіки Хорватія. Вона об’єднує 10 культурно-освітніх спілок.
У Хорватії є низка україномовних видань – журнали „Вісник”, „Наша газета”, „Нова думка”, дитячий журнал „Віночок”, альманах „Думки з Дунаю”. Головні культурні атракції – щорічний Центральний фестиваль культурного мистецтва українців Хорватії, щорічний фестиваль дитячої творчости в місті Славонський Брод, фестиваль культурного мистецтва русинів і українців „Петрівський дзвін”, фестиваль „Липовлянські зустрічі”.
Вивчення українознавчих предметів відбувається у чотирьох хорватських школах в Липовлянах, Петровцях, Каніжі і Шумече, які відвідують понад 50 учнів. На щорічній основі організовуються літні школи для дітей з вивчення української й русинської мови, які проходять в Україні та в Республіці Хорватія. В Україні такі школи для хорватських дітей були організовані в Закарпатській області (Хуст, Мукачів) та Тернопільській області (Бучач). Учасниками літніх шкіл щорічно є біля 100 дітей. Вчителька Славіца Паньков-Карпа мешкає у Липовлянах, куди лемки й галичани з Галичини перебралися понад століття тому. У селі Каніжа 10 дітям викладає українську мову й літературу. С. Паньков-Карпа видала перший „Українсько-хорватський та хорватсько -український розмовник”, схвалений Міністерством освіти Хорватії.
В Каніжі є греко-католицька церква, збудована 1936 року. Тут мешкають русини й українці, коріння яких – Закарпаття і Галичина. Більшість мешканців Каніжи – хорвати, римо-католики.
В 1777 році в хорватському місті Крижевці була створена греко-католицька єпархія, яка донедавна опікувалася духовними потребами українців і русинів на теренах усієї колишньої Юґославії. Її єпископи, священики здавна були тісно пов’язані з Ужгородом, Пряшевом і Львовом. Одним із найвідоміших крижевецьких єпископів – священик Мукачівської греко-католицької єпархії Юлій Дрогобицький, висвячений на єпископа в катедральному соборі Ужгороду 11 липня 1892 року. До цього цей сан обіймали хорвати. Крижевецька єпархія мала 20 парохій. Ю. Дрогобицький створив нові у Джурджеві, Раєвом Селу, Сібіню, Каніжі, Липовлянах, Пішкуревцях. Особливу увагу приділяв вихованню семінаристів у Заґребі. У Крижевцях створив перший монастир Василіян. Постійно дбав про греко-католиків Боснії. Єпископом Ю. Дрогобицький був до першої світової війни.
Вуковарсько-Сремська жупанія і Закарпатська область налагодили побратимські зв’язки. Завдяки зусиллям Івана Драча, який не раз приїздив у Хорватію в дні воєнного лихоліття, розвивалися плідні контакти між товариством „Україна-світ” та Союзом русинів і українців й Українською громадою. Нещодавно Заґреб, Вуковар, Петровці, Славонський Брод і Липовляни відвідала група директорів київських шкіл та активістів товариства „Україна”.
Важливе значення для українців, котрі проживають в Республіці Хорватія, мало урочисте відкриття почесної авдиторії ім. Т. Шевченка на Філософському факультеті Заґребського університету. У Заґребі з’явився пам’ятник Т. Шевченкові. А монумент Іванові Франкові постав у хорватському містечку Ліпік.
Богдан Барбіл, заслужений
журналіст України,
Мукачів.