Професор права Філіп Ніколс, який працює у школі Вартон Університету (Пенсильванія, прочитав серію лекцій в Українському Католицькому Університеті (УКУ) у Львові за проєктом „Розбудова демократії: верховенство закону, права людини та політичні інститути на досвіді США”, який фінансує Посольство США в Україні.
Проф. Ф. Ніколс 5-6 лютого поділився своїми думками щодо деяких теорій причин виникнення корупції, висловив пропозиції щодо того, як осмислення феномену корупції може допомогти у пошуку дієвих інструментів для її подолання.
Про феномен корупції
За найбільш загальним визначенням, корупція – це стан, за яким система починає працювати у неправильному чи шкідливому руслі. Для соціяльних наук більш точним є визначення: корупція – це неправильне використання чи зловживання становищем довіри чи повноважень задля особистої вигоди. Сюди ми включаємо хабарництво, непотизм, розкрадання державної власности. Для прикладу можна згадати про кумівство – надання комусь роботи не тому, що ця людина дає хабар, а через тісне пов’язання, скажімо через родинні чи партнерські стосунки.
Аспекти корупції в Україні
Під час боротьби українського громадянського суспільства на Майдані однією з вимог була рішуча боротьба з корупцією. З іншого боку, усі усвідомлюють, що Україна по сьогоднішній день має високе толерування корупції. У 2012 році, згідно з Індексом сприйняття корупції, що вимірює рівень корумпованости державного сектору, Україна посіла 126 місце серед 180 країн і отримала 30 точок із 100. У 2018 році на основі того ж розслідування Україна отримала 32 точки та посіла 120 місце серед 180 країн.
„Transparency International” зробила висновок щодо корупції в Україні: „Корупція в Україні – це системна проблема, яка існує на усіх рівнях суспільного життя та державного управління. У державі процвітає як дрібна так і маштабна корупція. Найбільш корумпованими є політичні партії, законодавчі органи, поліція, а також державні службовці та судові органи. Українське суспільство можна охарактеризувати як суспільство з високою толерантністю до корупційних дій”.
Це загальні уявлення про те, що чужинці думають про Україну з точки зору сприйняття корупції. Таким чином, міжнародні партнери України виходять з розуміння того, що корупція в Україні є серйозною проблемою.
Міжнародні дослідження та огляди вказують на основні риси корупції в Україні:
- щорічно українці дають хабарів на суму понад 700 млн. дол.,
- соціяльний сектор отримує тільки половину бюджетних грошей, які призначаються для підтримки найбільш незахищених соціяльних груп,
- інфраструктурні проєкти мають критичну недофінансованість,
- більшість українців вважають, що хабарництво є частиною урядування та державного управління.
Якщо українці мають серйозне бажання боротися з корупцією, то першим кроком мусить бути раціональне осмислення цього феномену. Після цього зазвичай говорять про необхідність політичної волі та соціяльної мотивації від громадянського суспільства. Моя ідея полягає у тому, щоб мотивувати якнайбільшу кількість громадян разом протистояти цій проблемі.
УКУ є освітньою інституцією, що створила простір з нульовою терпимістю до корупціїі, і як результат пропонує цю модель поведінки для інших інституцій у Львові та Україні. Це зразок позитивної дії паралельних інституцій.
Після 1995 року у науковому вивченні феномену корупції відбувся поворот, що пов’язаний з відходом від вивчення цього явища у рамках етики та філософії у бік економіки та політичних наук. Ми більше не говоримо про моральні чинники у корупції. Проте я вважаю, що ми не можемо обійтись без етичних рамок у дослідженнях такого феномену. У кожній релігійній та філософській системі існують постулати, що засуджують корупцію. Протидія та засудження цих дій мають універсальний імпульс і стосуються уявлень людей про те, що є добрим, а що є злим.
Ми шукаємо численних виправдань у своїй голові, щоб невтралізувати провину або ж зменшуємо психологічну ціну наших поганих вчинків. Така практика співвідноситься не тільки з корупційними діями, але й з усіма етичними помилками, які присутні наприклад у сфері підприємництва.
У деяких соціюмах моральна невтралізація є основним чинником виникнення корупції. Така ситуація характерна для дуже традиційних суспільств, де люди часто виправдовують свої дії з допомогою специфічних моральних норм та правил, які часто навіть важливіші, ніж офіційна правова система. Таке явище дуже характерне і для політичних режимів, де не існує політичного плюралізму. Тому слід дуже серйозно розглядати проблему моральної невтралізації.
Олігархія та (не)зрілість суспільства
Я вважаю, що в Україні є досить сильне громадянське суспільство для того, щоб стимулювати владу до антикорупційних заходів на інституційному рівні. З іншого боку, виглядає так, що українцям досі не вдалося створити ефективних політичних партій та міцних демократичних інститутів. Проте ситуація не виглядає безнадійно. У цьому випадку варто навести приклад США. Наприкінці ХІХ ст. США були у досить схожій ситуації, особливо після тотальної індустріялізації. Країна була під майже цілковитою контролею олігархів, а американський уряд був вкрай корумпованим. Олігархи цілком контролювали медійну сферу, проте уже до початку Першої світової війни цей вплив був майже цілком знівельований, значною мірою через тиск суспільства.
Сьогодні олігархи в Україні теж мають значну контролю над засобами масової інформації, особливо у сфері телекомунікацій. Проте завдяки модерним технологіям та доступу до інформації люди мають змогу ретельніше вибирати інформаційні продукти. Ми маємо приклад соціяльних мереж, які відбирають першість у клясичних медія – друкованих ЗМІ та телебачення. У США влада олігархів видавалася дуже потужною, проте насправді вона виявилася крихкою. Ця слабкість пов’язана з двома обставинами. По-перше, відносини між політиками та підприємцями завжди дуже розмиті. Політики завжди мають більше можливостей для маневрів, у них більше структурної незалежности в той час як бізнесмени завжди ризикують тим найважливішим, що у них є – капіталом.
По-друге, це тиск громадянського суспільства. Маємо достатньо прикладів у світовій історії, коли суспільство противиться надто тісному зв’язку між політикою та бізнесом. Проте цей спротив не завжди відбувається шляхом революцій чи протестів. У більш стабільних суспільствах запобіжником проти „шлюбу” між бізнесом і політикою завжди виступає так звана інтермедіяльна влада – громадські та соціяльні організації, університети, ЗМІ. Я маю надію, що недавні події Революції Гідности, а також успішні приклади контролі над бізнесом і політикою у Европі ініціюють схожі перетворення і в Україні.