До „Свободи“ надійшли вістки про численні фестивалі української культури‚ які відбулися літньої пори в Україні. Частину цих повідомлень вміщено на цій сторінці.
МЕЛЬНИКИ, Черкаська обл.
Олександр Костирко
Мистецький фестиваль „Крутий заміс“ відбувся 2-4 серпня в селі Мельники поблизу Чигирина. За три дні можна було навчитися гончарства та інших стародавніх українських промислів, взяти участь у толоці та квестах, зібрати друзів у наметове містечко, посмакувати українськими стравами та пізнати справжню красу історичного Холодного Яру.
На мистецькому фестивалі „Крутий заміс“ у селі Мельники. (Фото: Олександр Костирко)
„Крутий заміс“ відбувається вже другий рік поспіль у селі Мельники Чигиринського району з метою відродження народних ремесел, української культури, переосмислення давніх традицій на сучасний лад. Спочатку хотіли заснувати Музей ремесел Холодного Яру та Школу народного гончарства, але згодом усе розмаїття української культури та традицій вирішили об’єднати у свято, що відкриє свої холодноярські таємниці.
„Торік на території фестивалю був пустир. Ми його розчистили, облаштували сцену, зони для демонстрації й навчання ремесел, дитячі майданчики, наметове містечко для любителів відпочинку на природі. Також організовуємо багато цікавих конкурсів – на приготування борщу, створення української пісні, конкурс художників, запрошуємо майстрів навчати всіх охочих гончарства, плетіння з лози й соломи та інших українських ремесел“, – розповів ініціятор фестивалю Юрій Романча.
На мистецькому фестивалі „Крутий заміс“ у селі Мельники. (Фото: Олександр Костирко)
Організатори провели на фестивалі козацьке весілля за українськими обрядами. На свято завітали знаний казкар Сашко Лірник, кобзар Віктор Пашник, гурти „Вій“, „Сонце в кишені“, „Лісапєтний батальйон“ та інші.
Наприкінці фестивалю відбулося урочисте спалювання п’ятиметрової ляльки, яку, за давнім українським звичаєм, сплели разом зі всіма відвідувачами з спеціяльних трав та рослин, аби позбутися хвороб і набути фізичної та духовної сили.
КОСІВ‚ Івано-Франківська обл.
Олександр Вівчарик
24-25 серпня на День Незалежности у місті, на майдані поблизу пам’ятника Патріярхові Володимирові (Романюку), відбувся Третій відкритий обласний фестиваль кераміки, ремесел та фольклору, а також VІ фест-конкурс „Мальований дзбаник”. Його можна назвати міжнародним, адже у ньому брали участь гості Польщі, Румунії і Молдови.
У програмі були наукова конференція „Гуцульська кахельна піч як артефакт культури”, відвідини майстерень місцевих керамістів, виставка-ярмарок творів народного мистецтва, фестивальна хода, конкурси, майстер-кляси, гончарна ватра та традиційні гуцульські страви.
„Мальований дзбаник” (себто глечик) – популярна серед місцевих гуцулів посудина, дала назву фестивалю.
Фестивальна хода у Косові. (Фото: Олександр Вівчарик)
Вироби з глини місцевих гуцульських майстрів відомі здавна. Таких немає більше в Україні і світі. Місцеві гончарі застосовують для оздоблювання виробів традиційні жовто-зелені кольори і „ритування” (дряпання, ґравіювання)‚ коли малюнок наносять на сиру глиняну поверхню цвяшком чи паличкою. Розпис роблять після першого випалу в печі. Білої глини тут немає, тому перед обпалюванням застосовують спеціяльне рідке покриття – біле, потім зелене, коричневе, жовте і синє. Добута щойно з кар’єру глина непридатна для роботи. Вона має вилежатися у спеціяльній ямі (на морозі, під дощем) цілий рік, а то й більше.
Коли 1880 року австрійський імператор Франц Йосиф І відвідав Коломийську промислову виставку і побачив серед експонатів дивовижні кахлі гуцульського кераміка Олекси Бахматюка (1820-1882)‚ то замовив для себе піч‚ обкладену косівськими кахлями. Вона ніби досі стоїть в одному з австрійських замків цісаря.
Фестивальна хода у Косові. (Фото: Олександр Вівчарик)
Піч з великою кількістю кахель О. Бахматюка вже 100 років прикрашає і обігріває помешкання жительки приміського села Вербівця Параски Павлюк.
О. Бахматюк на промисловій виставці отримав золоту медалю, додав гуцульському гончарству слави та запровадив моду на нього. Роки радянської влади знівелювали народне мистецтво, знецінили його в очах людей. Місію рятування добровільно узяла на себе членка Національної спілки художників України, засновник і голова Благодійного фонду „Автентика Гуцульщини” Марія Гринюк. Вона ж стала й ініціяторкою фестивалю. Понад 20 місцевих майстрів-гончарів показали гостям свої вироби з косівським орнаментом.
М. Гринюк створила проєкт культурно-мистецького центру „Дзбан”, у якому головне місце займатимуть вироби художнього гончарства. Ориґінальну триповерхову споруду заввишки 15 метрів – єдину в світі у вигляді гуцульського глечика – плянують невдовзі спорудити в Старому Косові. Будівля буде об’єднувати кінотеатр, інформаційно-туристичний центр, виставково-лекційну залю і гончарну майстерню.
ХЕРСОН
Олег Олексюк
Конкурс-фестиваль українського слова „Відлуння душі“ пам’яті Наталі Коломієць почався 24 червня у селищі Залізний Порт‚ 25 червня відбувся конкурс композиторів у Херсоні на базі Херсонської дитячої музичної школи‚ а 27 червня конкурс „Вокальне мистецтво“ провели на сцені Голопристанського міського Палацу культури „Сузір’я“ в чотирьох вікових категоріях. Концерт переможців та зіркових гостей фестивалю відбувся 27 червня на великій сцені міста Гола Пристань.
Учасники фестивалю українського слова „Відлуння душі“ в Херсоні. (Фото: Олег Олексюк)
Величавою частиною концерту був виступ Національної Капелі Бандуристів України ім. Георгія Майбороди під керівництвом народного артиста України Юрія Курача. Їхній виступ викликав бурхливі оплески і радість, любов і гордість за Україну.
Фестиваль організували місцева державна адміністрація, громадські організації „Українська хата талантами багата“, обласна „Просвіта“. Утвердженню української культури на рідній землі, на теренах Таврії сприяє Товариство Української Мови ім. Шевченка (США‚ яке щорічно підтримує фестивалі молоді та друковане слово в різних областях України.
ЛУЦЬК
Георгій Лук’янчук
Міжнародне громадське об’єднання „Волинське братство“ створене в Києві 12 серпня 1999 року для спілкування учасників‚ які визнають себе волинянами за походженням чи у душі, об’єднані щирою любов’ю до Волині, бажанням зберегти традиції та дух Волині.
За 20 ролів ця потужна громадська організація, яка активно діє, розвивається, має високий авторитет і вплив на суспільне життя столиці і Волині‚ стала учасницею і організатором ряду народних фестивалів. Ансамбль „Волиняни“ брав активну участь у Восьмому міжнародному фестивалі українського фолкльору „Берегиня“ в Луцьку, а згодом і започаткованому минулої осені Всеукраїнському фестивалі повстанської пісні „За Україну! За її волю!“.
Учасники фестивалю „Пісні про Волинь“ у Луцьку виконують пісню „Волинь моя“. (Фото: Георгій Лук’янчук)
Цього року важливою акцією Волинського братства стало заснування та успішне проведення у мальовничому куточку Волині – на Шацьких озерах в санаторії „Лісова пісня“ Першого пісенного фестивалю „Пісні про Волинь“, присвяченого 20-річчю земляцтва.
Крім ансамблю „Волиняни“ з Києва, участь у фестивалі „Пісні про Волинь“ взяли участь жіноче тріо „Мальви“, ансамблі „Лісова пісня“, „Вишневий цвіт“, „Водограй“, „Родина“, дитячий гурт „Барвінок“ та його солістка Юлія Храновська, Ганна Ярмолюк, Ганна Маковська, Олена Видрич, Микола Няньчук, Андрій Мигуля, нові зірки Волинського краю Влада Чайка та Роман Пугач.
До підняття фестивального настрою долучилися гості: бард з Ковеля Микола Більшевич, дует „Душа Волині“ у складі Алли Опейди та Вячеслава Судими, народна артистка України Світлана Мирвода.
У затишній залі „Лісової пісні“ лунали 27 самобутніх пісень фестивалю. Першу нагороду отримала пісня Степана Кривенького „Волинь моя“, яка вже стала своєрідним народним гимном волинян усього світу. Плянується видати ювілейний альманах „Волинь моя“ – книгу про історію, життя, події, пов’язані з волинським краєм.
ГУТИСЬКО‚ Тернопільська обл.
Тетяна Будар
У селі Гутисько на фестивалі лемківської культури „Єднаймося, братове, з лемківського роду“.
11 серпня в мальовничому селі Гутисько відбувся фестиваль лемківської культури „Єднаймося, братове, з лемківського роду“. Фестиваль був насичений лемківськими, українськими народними піснями, віршами, гумором, танцями. Літературно-музичну композицію „Лемківський голос чутно в добрий час“ представив зразковий аматорський театр „Зернятко“ (керівник Галина Єлісевич). На сцені виступили народний театр української пісні „Золота Липа“ (керівник Марія Венгринович), численні хори та ансамблі‚ солісти‚ дитячі гурти.
Присутні мали можливість оглянути місцевий музей, у якому чимало витворів рук умілих майстрів – різьбарів, виставку робіт тутешнього майстра із різьби по дереву Михайла Завійського, придбати цікаві пам’ятки.
Майстер різьби по дереву Михайло Завійський на фестивалі в Гутисько. (Фото: Галина Поглод)
У селі Гутисько наново починали своє життя 170 лемківських сімей, депортованих у 1945-1946 роках із території Польщі. Життя було складним та нелегким. На новій батьківщині прикипіли до своїх нових осель усім серцем. Коли у 1999 році постало питання, де провести першу Всеукраїнську лемківську ватру, вирішили обрати це зігріте сонцем місце. Щоліта в Гутиську збираються лемки на ватру, щоби згадати історію роду, погомоніти й поспівати улюблених лемківських пісень.
МИРГОРОД‚ Полтавська обл.
Анатолій Сазанський
17-18 серпня відбувся щорічний шостий ковальський фестиваль ножових майстрів ім. Петра Федоряки – знаменитого майстра і вчителя, який поклав молоде життя за Україну у боротьбі з московськими загарбниками.
Ножові майстри з усієї України демонстрували свої вироби і свою майстерність. Особливо вражали ножі з дамаської сталі групи ножарів з села Трудолюб з передмістя Миргорода – неофіційної столиці ножарів України. Власне в Трудолюбі народився, жив і творив П. Федоряка.
Другого дня фестивалю його учасники утворили ґільдію ножових майстрів і ковалів України, чим було завершено символічне освячення ножарського мистецтва.
А у діяспорній бібліотеці ім. Галини Король проведено День пам’яті першої у світі жінки – старшини стрілецького підрозділу‚ історика, географа, громадської та військової діячки Олени Степанівни (покинула цей світ 11 липня 1963 року і похована у Львові), чиє героїчне життя є взірцевим для сучасних і майбутніх поколінь українців. В ошатній залі бібліотеки під звуки стрілецьких пісень і маршів юнаки та дівчата говорили про дивовижну жінку-стрільця.
Того ж дня були роздані бідним та потребуючим дітям гостинці – шкільне приладдя, іграшки, одяг, надіслані на адресу бібліотеки невтомною українською діячкою з 138-го Відділу Союзу Українок Америки ім. О. Степанівни Галиною Цап.