У польській „Газеті виборчій“ Ізабела Хруслінська 4 листопада помістила відважну статтю „Давайте зробимо павзу! Поважаймо українські могили на кладовищах’’. На цю тему помістив статтю й голова Головної управи Об’єднання Українцв Польщі Петро Тима, про цей факт говорили окремі телепрограми в Україні, а також помістили свої репортажі деякі часописи. Попри кількох провокацій польські поховання на терені України ніхто не намагається руйнувати. Врешті прозріває свідомість в окремих середовищах у Польщі, відроджується пошана і обов’язок перед мертвими і перед живими та перед ненародженими.
В останніх роках у Польщі вандалізм щодо поховань воїнів УПА обурює не лише українців. 3 листопада група провідних поляків вдалася на цвинтар в Монастирі та Верхраті, колись українських селах на Любачівщині. Серед провідних польських активістів були Данута Куронь, І. Хруслінська, Рафал Сушек, П. Тима та багато інших, які спільно вшанували осквернені могили УПА і уприлюднили своє послання-звернення, в якому домагаються зупинити вандалізм над українськими могилами.
На жаль, сприяють вандалізмові представники сучасної влади у Польщі, які не карають за доконувані злочини. Надгробних пам’ятників у Польщі знищено близько 20.
Треба привітати гідний факт, що в цьому році у двох католицьких конфесіях – греко-католицької (о. Іван Тарапатський) та римо-католицької (о. Томаш Достатній) – відслужили на знищених могилах панахиди при співучасті вірних обох обрядів. Ініціяторами походу на могили були: Ярослав Холодецький, Д. Куронь, Бартош Пехович, Р. Сушек, Данута Пшивара, І. Хруслінська. На тих урочистостях було зачитано текст звернення, під яким, крім присутніх, підписалися відомі діячі антикомуністичної „Солідарности” Збіґнєв Буяк, Владислав Фрасинюк, Януш Онишкевич, Генрік Вуєц – всього 56 підписів склали, щоб стерти ганьбу і пониження перед живими і мертвими. Заклик був спрямований на те, щоб відновити знищені пам’ятники на українських могилах.
Мені пригадалося рідне село Вербиця в Томашівському повіті, де на місцевому цвинтарі злочинці зруйнували пам’ятник односельчанам, 118 воїнам УПА, що загинули в боротьбі за волю України і в захисті односельчан від всяких ворожих негод.
Велике село Вербиця, що має унікальну історію, було остаточно знищене 7-10 червня 1947 року акцією „Вісла’’. Трагедію села увічнив у своїй книзі „Акція „Вісла’’ історик Євген Місило. Сьогодні на існування вказує лише відреставрований цвинтар з великою кількістю надгробків з написами українською мовою і зруйнованим пам’ятником.
У селі близько 800 польських вояків вбили 40 повстанців, 23 взяли в полон, ще 105 осіб доправили до табору в Явожні. Польська армія нищила безборонних невинних людей, жінок і дітей, все, що мало сліди української культури – книжки літературного та релігійного змісту, національні символи. Від 1531 року в селі була церква св. Архистратига Михаїла і дві каплиці. Тепер від церкви залишився тільки фундамент. Церква, яку використовували для зберігання мінеральних добрив, впала 10 березня 1992 року.
Під час злочинної акції „Вісла’’ карально-злочинні польські вояки підпали село. Горів весь доробок селян, мертвий і живий інвентар. Чоловіків і молодь ув’язнено в будівлях млина над річкою Солокія, де протягом трьох діб військові садисти катували ув’язнених, серед котрих був я, тоді 15-річний юнак. Мій ровесник Левко Тимчина бyв дротами закатований до смерти, а Ярослав Мисько на очах матері багнетом вбитий. 11-літнього хлопчину Івася Трушика, який шукав маму, військові кати зловили, наказали роздягнутися і відрізали йому статевий орган, а після того застрелили.
Всі ми маємо право шанувати своїх героїв, ким би вони не були і нам ні Москва, ні Варшава не може диктувати, кого більше любити, а кого ненавидіти. Ворожнеча між українцями і поляками на руку, в першу чергу, Москві. Так само, як і будь-яке ослаблення України чи Польщі. Коли одна з цих держав втратить суверенність, то і друга також її втратить ‒ це підтверджує наша історія.