Ріка Тиса є лінією державного кордону між Україною та Румунією. За течією, на правому березі – Закарпатська область, на лівому – повіт (жудец по-румунськи) Марамуреш. Так він офіційно йменується на румунський кшталт. Українці здавна його називають Мараморощина. За даними останнього перепису 2011 року в Румунії проживають понад 51 тис. українців. У 1948 році українців у країні налічувалося 800 тис. За кількістю українська меншина нині посідає четверте місце, слідом за румунами, угорцями та ромами-циганами. Більше половини румунських українців припадає на Мараморощину – 34 тис. Вони здебільшого мешкають у 11-ти селах, розташованих через Тису навпроти населених пунктів Рахівського району Закарпаття. Чи не у кожній хаті надибаєш тих, хто має родичів у селах на двох берегах Тиси – в Україні та Румунії.
Перед закінченням Другої світової війни у цих місцях на Тисі було 18 мостів, які з’єднували села. Всі вони були знищені відступаючими вояками Вермахту. Між двома світовими війнами на двох берегах ріки села були закарпатськими, разом із тодішнім Закарпаттям вони входили до складу Чехословацької Республіки. І лише в 1945 радянсько-румунський кордон проліг по Тисі. Отож частина кожного села була поділена навпіл. Між румунським селом Вишівська Долина і українським Хмелів, що у Рахівському районі, міст хочуть відновити. Документи на це вже давно перебувають у Кабінетах міністрів двох країн.
Близька і далека Румунія
Із закарпатського селища Солотвина до румунського міста Сігета буквально рукою подати. Перейти пішки чи проїхати автівкою, велосипедом міст через Тису, і ти вже в Сігеті. Міст цей відновили у 2007 році й відтоді тут діє міжнародний пункт пропуску. Й постійно почали проводитися Дні добросусідства між Закарпаттям і повітом Марамуреш. Делеґації зустрічаються на самій середині мосту. Після обміну хлібом-сіллю (у румунів замість солі – пляшка горілки/цуйки) всі збираються в якомусь селі, співають, танцюють, гостяться до ночі.
У радянські часи, аби потрапити одні до одних, близькі, родичі, знайомі їздили із Закарпаття ген-ген через митні переходи в Чернівецькій області. Часто можна було спостерігати за вкрай цікавим видовищем: скажімо, у хаті біля Тиси на румунському боці справляють весілля, а під запальні гуцульські мелодії на закарпатській стороні, прямо на березі витанцьовують родичі.
У Сігеті – понад 40 тис. мешканців. Переважно це румуни. В місті проживають 1,500 українців. Вони своє рідне місто величають СигОт. З наголосом саме на О. Офіційна ж назва – Сіґету-Мармацієй.
У 2016 році в Сігеті відкрили погруддя Тараса Шевченка. Автор – прикарпатський скульптор Володимир Довбенюк. Всього на території Румунії є шість монументів Кобзарю. Перший був відкритий у Бухаресті в 1952 році.
Комуна Бистрий, де ще багато овець
Розташоване неподалік від міста Сігет село Бистрий. Це центр комуни, до якої входять ще два населені пункти. У Румунії за законом в одну об’єднану територіяльну громаду можуть увійти тільки три села. У Бистрому потрапляю на унікальний фестиваль вівчарських обрядів „Гуцульська міра“. Овець тут з кожним роком стає все менше і нині налічується лише півтисячі. Хоча держава виділяє на кожну по 300 леїв (майже 100 дол.) дотації. У Бистрому понад 90 відс. мешканців – українці.
Василь Дучук раніше працював рядовим службовцем у мерії комуни, односельці вже вдруге поспіль обирають його головою. У нього в кабінеті поряд з румунським прапором український стяг. По-місцевому – драперія.
Колишній вчитель, 68-річний Дмитро Коренюк керує шкільним танцювальним ансамблем „Веселі гуцули“. Видав кілька книжок гумору. В одній збірці є вірш про „Гуцульську міру“:
Ще звечора зачинають стайки строїти,
Аби всі людські вівці на штімби доїти.
Зима була дуже довга, а короткі вили,
Як обстригли овечину, кості ся явили.
Зато вівців напихають, як жидівську гуску.
Муки, зерна, цукру на закуску.
Кожну вівцю у присутності його господаря доять. Визначають, скільки вона дасть молока за весь період літування на полонині й з нього вийде стільки-то сиру. „Гуцульська міра“ закінчується спільною гостиною на горі біля кошари. Вона триває ледь не до ранку. За майбутні високі надої молока випивається море цуйки. Так багато, що декотрих особливо сп’янілих доводиться вкладати на зрубані молоді деревця і так спускати вниз.
Румуни їдуть у Європу, українці – в Румунію. Зрідка.
Найвищий, 2 метри 5 сантиметрів, у Бистрому парубок, старшокласник Василь Красюк танцює в ансамблі „Веселі гуцули“. Він допомагає батькам утримувати 30 овець. Переважно з мамою Марією господарює. Бо батько весь час на заробітках в Італії, Німеччині. Подружжя настаралося трьох дітей. Уся сім’я вбрана у вишиті сорочки.
Таких іноземців, котрі би заробляли в цих українських селах Румунії гроші чи переїжджали сюди жити, одиниці. В основному вони з України. Василь Юркуц – парубок маромороський і віртуозний скрипаль. Його Дружина Уляна з Івано-Франківщини, з Коломиї. Познайомилися, коли Василь вчився в Івано-Франківському університеті. Створили сім’ю і тепер разом живуть у сусідньому з Бистрим селі Валя Вишеу. Покищо в обійсті свекрухи, котра утримує 20 свиней. У. Юркуц допомагає вести ґаздівство. На численних концертах У. Юркуц виступає під супровід скрипаля – чоловіка. На прощання співає українську пісню про Івана та румунську про Іонела.
Ліцей єдиний. Українських шкіл нема
У місті Сігеті заснований у 1945-му український ліцей імені Т. Г. Шевченка закрили у 1965 році. А відновили у 1997-му. Нині це єдиний на всю Румунію повноцінний український заклад. Найбільша проблема – обмаль сучасних підручників українською мовою. Діти користуються застарілими, книжок до того не вистачає на усіх. Україна, її перші державні керівники, міністри освіти, голови обласних адміністрацій, відвідуючи ліцей, весь час обіцяли і обіцяють вирішити цю проблему, надрукувати в Україні для Сігета достатньо підручників, погоджених з румунською стороною, але покищо зрушень немає. Останнім часом ситуація в ліцеї вельми погіршилася. Кількість учнів почала катастрофічно зменшуватися. А це могло призвести до припинення існування закладу. На прохання керівництва Союзу Українців Румунії шкільний інспекторат призначив новим директором Василя Куреляка. Він здобув середню освіту саме в цьому ліцеї. А з 1990 по 1995 роки навчався на географічному факультеті Львівського Національного університету ім. Івана Франка. Працював учителем географії в селі Кривий. Є головою асоціяції українських вчителів Румунії.
У 70-их роках минулого століття режим Чаушеску закрив всі 63 початкових, 30 семирічних і три 11-річні школи з українською мовою навчання, якими було охоплено 10 тис.учнів. На сьогодні у кількох десятках шкіл українська мова вивчається тільки як предмет. Для порівняння, в Україні, в Чернівецькій, Закарпатській областях, за державні кошти функціонують 89 румунських шкіл, в яких всі предмети викладаються рідною румунською мовою. В Україні – 150 тис. румунів.
Село Поляна, престара церква і „Русалка“
Найбільше марамороське село Поляна. Тут 10 тис. жителів. 97 відс. – українці. У Поляні найстаріша дерев’яна церква в Румунії. Збудована в 1598 році. Це найкращий взірець збереженого до сьогодні храму марамороського типу, з тридільною структурою, з високою вежею над бабинцем, гребенем над навою і вівтарем, покрита лемехом.
Зараз проводиться її реставрація. Православна громада Поляни зберегла цю святиню. У древньому храмі проводяться служби зрідка, тільки на його храмові празники. Поряд сучасна мурована церква для постійних богослужінь.
Учителька Ірина Хащик разом з чоловіком-священиком уже 17 літ живуть і служать у селі Поляна. Попадя показала створений у їхньому домі музей старожитностей. Речі збирали в багатьох українських селах Румунії, на Південній Буковині, на Мараморощині, де у минулому жили, служили з батьками, згодом самостійно. І. Хащак у хатньому музеї вчить дітей вишивати. В школі села Поляна вона викладає румунську мову. Української навчають дипломовані колеги. Є три лекції української мови на тиждень.
Українці Румунії переважно православні. У 1948 році в країні заборонили греко-католицьку церкву. В 1950 році в місті Сігеті був заснований Український православний вікаріят під канонічною юрисдикцією Румунської Православної Церкви. Вікаріят охоплює 32 парафії та два монастирі. Церковне служіння на Мараморощині ведеться українською мовою. Майже в усіх церквах повітів Сучава та Тулча, де живуть українці, богослужіння проводяться румунською. Місто Сігет і центр відновленого у 1996 році вікаріяту Української греко-католицької церкви. Він налічує 10 парафій.
Союзові Українців Румунії – 30 літ
Безліч освітньо-духовно-культурних проблем української громади спроможна вирішити тільки одна організація – Союз Українців Румунії. Створений після повалення режиму Чаушеску 29 грудня 1989 р. Першим головою був Степан Ткачук. Тільки СУР отримує від уряду фінансування. Низка інших українських національно-культурних товариств діють на громадських засадах. СУР, який налічує 18 тис. членів, щороку одержує з казни до 7 млн. леїв. Це понад 1.5 млн. євро. Ці кошти йдуть на утримання приміщень, оплату штатних працівників центрального апарату, 12 реґіональних філій, друковані видання, проведення культурних заходів.
Як офіційна національна меншина, українці мають одне зарезервоване місце в Парляменті Румунії. Тривалий час парляментарем був 44 річний адвокат з Тімішоари Іван Марочко. Він постійно конфліктував з керівництвом СУР, навіть закликав українців не визнавати правління. На останніх виборах українці обрали своїм депутатом парляменту 33-ти річного голову СУР Миколу-Мирослава Петрецького. Цікаво, що на сім’ї Петрецьких в їхньому рідному марамороському селі вже багато літ тримається уславлений хор „Ронянські голоси“.
За кошти Союзу Українців Румунії видаються дві газети – „Український вісник“, „Вільне слово“ та два журнали – „Наш голос“, це орган українських письменників Румунії, дитячий журнал „Дзвоник“. До творення усіх цих часописів причетні добре знані, шановані журналісти, письменники Михайло Михайлюк, Іван Ковач, Микола Корсак, Ірина Мойсей, Михайло Трайста. М. Михайлюк наступного року відзначить 80 річчя з дня народження. Він шеф-редактор газети „Український вісник“, якій 26 років. Найдавнішому виданню СУР – газеті „Вільне слово“ – нинішнього року виповнюється 70 літ. Її багаторічним головним редактором є на три роки старший відомий поет Іван Ковач. Щороку під егідою СУР видається до 40 книжок. Це переважно твори українських письменників Румунії.
Нині в трьох румунських університетах, у тому числі в Бухарестському, є відділення української мови, відкриті понад 60 років тому. На них щорічно навчаються 10-15 студентів. Зокрема, у Бухарестському викладає знаний українець Іван Ребошапка – доктор філології, професор, завідуючий Українським відділенням університету, який є автором кількох десятків українських підручників для шкіл Румунії.
Протягом року в українських громадах Румунії відбуваються до 100 фестивалів, свят, концертів. Саме на художніх колективах, окремих співаках, музикантах, танцівниках, народних майстрах передусім тримається румунське українство. До мистецтва активно долучаються діти.
Богдан Барбіл,
заслужений журналіст України,
Мукачево.