Є мистці просто талановиті, а є такі, що становлять гордість нації. До таких належить Надія Сомко (1916-1989). Вона народилася у Конотопі‚ в родині, що впродовж століть зберігала дух козацтва, а пращури належали до козацької старшини.
Надія Сомко (Фото: Вікіпедія)
Оточена історичними назвами міст (Конотоп, Батурин, Новгород-Сіверський, Путивль, Чернігів), дівчинка вслухалась в перекази старших про звитяжне минуле, бачила в музеї козацьку зброю, одяг тих часів і навіть крісло гетьмана Мазепи, всотувала традиції і звичаї родини, милувалася ошатним вбранням батьківської оселі: яскравими чернігівськими плахтами, килимами, вишиванками, рушниками, буянням квітів в саду, мальовничою природою (недарма багато років потому згадувала: „Перші мої дитячі враження, що залишилися на все життя – це розкішні квіти і яскраве сонце“).
А ще дівчинка була оточена морем українських пісень і мельодій, які чула змалечку, в тому числі й у виконанні капелі бандуристів, заснованої дядьком Василем Коломійцем, і поезій Павла Коломійця, талановитого поета. Усе це впливало на дитячу душу і формувало світогляд майбутньої художниці.
Навчаючись у школі, вона відвідувала художню студію і отримувала свої перші нагороди, ілюструючи твори Миколи Гоголя та Івана Нечуя-Левицького і створивши панораму „Кам’яний вік“. А її картину „Ярмарок“ на виставці студійців навіть придбав Чернігівський історичний музей.
Н. Сомко опановувала таїни майстерности в Харківському та Київському художніх інститутах, студіюючи малярство і архітектуру. Подорожуючи влітку по Україні, змальовувала старовинні церкви, селянські хати та їх оздоби. І в той же час тоталітарний режим накладав на її вразливу душу гнітючі враження, незагойні рани: трагічна загибель дядька П. Коломійця, Голодомор і винищення селянства, жорстокі репресії і розстріл цвіту української культури. Тому, переживши з чоловіком Сергієм Макаренком, теж художником (побралися вони перед війною), німецьку окупацію в Конотопі, вони прийняли непросте рішення: виїхати з маленьким сином у невідомість еміґрації.
В Італії Н. Сомко виконувала замовлення грецьких церков, малювала ікони, в Юґославії оформлювала сербську церкву, займалася станковим живописом. Дві виставки молодої художниці були помічені в мистецькому житті Італії. Далі скитальський шлях привів до Арґентини‚ де вона вступила в Арґентинське об’єднання художників, працювала в різних жанрах, виставлялася, спілкувалася з Віктором Цимбалом, познайомилася з його творчим звинуваченням „1933“, створеним ще 1934 року, тоді ж оприлюдненим з великим розголосом. Її картини прикрасили музеї Буенос-Айресу, приватні колекції.
Н. Сомко переїхала 1960 року до США, де в той час зібралася велика українська громада літераторів, художників та науковців.
Творчість її набрала нового звучання, енерґетики. Вона брала участь у виставках в Ню-Йорку, Філядельфії, Бостоні, Клівленді, Чикаґо, Дітройті, вступила до Об’єднання Українських Мистців, брала участь у конкурсі проєктів пам’ятника Тарасові Шевченку у Вашінґтоні і Буенос-Айресі. Талант архітектора розкрився в проєктуванні Православної автокефальної церкви свв. Апостолів Петра і Павла в стилі козацького бароко на оселі „Верховина“. Це був унікальний випадок за всю історію релігійного зодчества на той час – проєктування Божого храму жінкою.
Н. Сомко залишила вагомий творчий спадок. Працювала в живопису, скульптурі, архітектурі. Вона віддала належне пейзажам, натюрмортам і своїм улюбленим квітам. Велику частину творчости надихнула Україна, бо вона панувала в її думках, за нею тужила її душа, до неї вона стриміла. Тому і є в доробку художниці і „Лісова пісня“ Лесі Українки з драматичним трактуванням образу Мавки, і композиція, присвячена материнству („Мати“), і портрет української красуні в народному строї („Великдень“).
У творчості Н. Сомко присутня і американська тематика, втілена в живопису „Слава переможцям“, присвячена перемозі американської революції 1776 року, портретні композиції відомих акторів українського походження Джека Пеленса (Палагнюка) і Майкла Мазуркі (Мазуренка), американця Джона Вейна.
На 1960-ті роки припадає особливий розквіт творчої енерґії Н. Сомко, ніби накопиченої за все попереднє життя, який можна порівняти лише з вибухом. Її душу, думки заполонила історія далекої батьківщини часів Київської Руси і звитяжної боротьби за визволення України ХVІІ ст. Так з’явилася серія епічних полотен „Князь Олег під Царгородом“, „Іду на ви“, „Хрещення Руси-України“, „Свято в древньому Києві“, „Сватання Анни Ярославни“.
Але особливий творчий злет відбувся, коли художниця звернулася до героїчних сторінок історії України, і в ній прокинувся талант баталіста, яким можуть захоплюватися всі баталісти-чоловіки світу. Художниця здивувала світ унікальними полотнами „Бій князя Ігоря з половцями“, „Оборона святині“, „Наступ“, „Атака“, „Богун“, „Перемога гетьмана Виговського“. І серед них невмирущим вогнем сяє полотно „Бій під Конотопом“.
Але Н. Сомко ніби мало було живопису і вона звернулася до скульптури. В її руках ожили композиції „Богдан Хмельницький“, „Запорожці“, „Перемога“, „Тарас Бульба“, „Козак Мамай“, „Козак на коні“, „Прощання“, а також „Князь Олег“, „Бій князя Святослава з хозарами“, „Князь Ігор“ та інші.
Н. Сомко щедро збагатила українську мистецьку скарбницю завдяки поєднанню досконалої техніки, кипучого темпераменту, української живописної школи й високого патріотизму.