ВАШІНҐТОН. – Затверджена Сенатом та Палатою Представників Конґресу США резолюція, що визнає Голодомор 1932-1933 рoків геноцидом українського народу, є не поодиноким актом, який клясифікував цю трагедію саме в такий категоричний спосіб. Адже ще на початку 1980-их років українська громада в США добилася офіційного розслідування цих подій, висновками якого стало пряме визнання: Йосип Сталін чинив геноцид проти українців. Про те, які зусилля докладалися в боротьбі за визнання правди, в ексклюзивному інтерв’ю з Ярославом Довгополом з Укрінформу (8 жовтня 2018 року) розповів Орест Дейчаківський, який має 35-річний досвід роботи в Гельсінкській комісії при американському Конґресі.
4 жовтня Сенат США одностайно ухвалив резолюцію, яка фактично визнає Голодомор в Україні 1932-1933 років – геноцидом українського народу. [11 грудня Палата Представників Конґресу прийняла аналогічну резолюцію. – ред.] Яким був шлях до цього рішення? З чого все починалося?
Ця резолюція є дуже важливим кроком, але чималі зусилля докладалися й раніше. Все почалося задовго до того, як Україна отримала незалежність, і це дуже важливо підкреслити.
Коли в 1983 році були 50-ті роковини Голодомору, у Вашінґтоні зібралося майже 17 тис. представників української громади з усіх Сполучених Штатів на заходи зі вшанування жертв цієї трагедії. Тоді ж відбулася демонстрація перед радянською амбасадою. Це була дуже помітна подія.
Відтоді в Конґресі розглядалися й приймалися резолюції та інші законодавчі акти, де згадувався Голодомор в Україні. Я назву кілька таких прикладів.
Завдяки зусиллям української громади в Америці в 1985 році була створена так звана ,,U.S. Commission on the Ukraine Famine” [,,Комісія США по Голоду в Україні”] яка досліджувала питання Голодомору. Конґрес виділив фінансування з бюджету та підтримував роботу цієї комісії. Вона існувала впродовж чотирьох років, мала штатних працівників, її роботу очолював Джеймс Мейс, світла йому пам’ять. Протягом роботи комісії, в Конґресі відбувалися слухання на тему Голодомору в Україні, і в 1988 році був представлений величезний звіт для американського Конґресу. Серед головних висновків наголошувалося, що Йосип Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українського народу в 1932-1933 роках. Це також був дуже важливий крок, тож і теперішня резолюція базується на висновках цієї комісії.
Після 1988 року кожні кілька років Конґрес розглядав і часом затверджував резолюції про Голодомор. Крім того, майже щороку в листопаді сенатори й конґресмени наголошували на цьому в Congressional Records Statement [заявах до протоколу роботи Конґресу США]. Тобто, питання Голодомору завжди залишалося у центрі уваги.
Чи правда, що під час таких дискусій у Конґресі основні суперечки стосувалися саме визначення ,,геноцид”, яке, по суті підтверджує серйозний історичний злочин з боку Росії?
Щодо дискусій навколо визначення ,,геноциду” в документах я мав особистий досвід. Це було в 2003 році, в Сенаті. Ми, разом з колеґою в Гельсінкській Комісії, склали проєкт резолюції для тодішнього голови комісії, сенатора [Бена Найтгорса] Кемпбела, яка прямо й відкрито наголошувала, що події 1932-1933 років були геноцидом. Цей документ сприйняли в Конґресі дуже контроверсійно, хоча він мав підтримку 25 сенаторів, які виступили співавторами, а це дуже велика й поважна кількість. Але тоді резолюція не пройшла саме через слово ,,геноцид” у тексті. Мені навіть, я пригадую, дзвонили з Комітету з питань міжнародних відносин і пропонували вилучити це слово, пообіцявши, що в такому разі резолюція одразу пройде.
Тоді адміністрація президента США була проти вживання цього терміну, і основна причина цьому – навіть не позиція ,,проти” з боку росіян, а позиція турків. Це було пов’язане з намаганнями Вірменії добитися визнання геноцидом репресій проти їхнього народу з боку Туреччини. Американський Конґрес, навіть попри власну прихильність до позиції вірмен на той час, не затверджував такого рішення, оскільки Туреччина дуже гостро реаґувала на це. А у випадку з українським питанням, формулювання для турків були дуже подібними. Тоді адміністрація [Президента Джорджа] Буша не хотіла образити турецьку сторону, оскільки у 2003 році в Іраку розпочалася війна, і США потребували підтримки в реґіоні, в тому числі, з боку Туреччини.
Хоча резолюція про Голодомор-геноцид в Україні тоді не пройшла, важливим було те, що тема Голодомору гостро обговорювалася в Конґресі – можливо через те, що стосовно неї була така гостра реакція.
Але в 2006 році сталася, як я вважаю, дуже важлива подія, коли Конґрес затвердив, а президент підписав рішення про встановлення меморіялу жертвам Голодомору в Україні в центрі Вашінґтону. Цей документ мав статус закону, і в ньому йшлося конкретно про вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду в Україні. Це було непряме, але все ж визнання цієї трагедії як геноциду українського народу. Й важливо те, що цей документ пройшов усі процедури затвердження й набув чинности закону.
Деякі люди не погоджуються з тим, що Америка визнала тоді Голодомор геноцидом. Але багато інших людей, включно зі мною – іншої думки. До того ж, скажіть мені, парлямент якої країни (очевидно, крім України) зробив так багато щодо Голодомору в Україні – я вже не кажу про інші речі – ніж Сполучені Штати?
Якщо ж говорити про нинішню резолюцію, вона так само є дуже важливою.
Ми знаємо, що резолюції Конґресу не є обов’язковими до виконання на відміну від законів. Але нинішнє затвердження документу про Голодомор було сприйняте як велика перемога…
Для всіх українців це важливо, оскільки Сенат [і пізніше Палата Представників – ред.] дає Голодомору саме таке визначення. Крім того, думаю, для України зараз, коли вона стримує російську аґресію на сході Европи, важливо ще раз відчути політичну підтримку з боку США в такому принциповому питанні, як геноцид з боку Росії.
Водночас, це зайвий раз підтверджує, що Росія раніше чинила акти аґресії проти українців та інших народів, і намагається дестабілізувати ситуацію зараз.
Наскільки до резолюцій Конґресу США дослухаються у світі? Чи можна говорити, що це підштовхне до визнання Голодомору геноцидом у інших державах?
Думаю, це щонайменше не зашкодить процесу визнання, і деякі країни це вже зробили. Очевидно, у світі звертають увагу на те, які рішення ухвалює американський Конґрес, і зараз це, сподіваюся, підштовхне міжнародне суспільство.
Мені відразу прийшов на думку один приклад, не пов’язаний з Голодомором, але який стосується солідарности з боку інших держав. Це був Акт Маґнітського – ініціятива сенаторів Бена Кардіна і Джона МакКейна. Затвердження цього закону було нелегким і тривалим у часі. Але потім кілька країн взяли його за приклад і прийняли такі самі закони. Це, зокрема, Канада, Велика Британія, Естонія, Латвія, Литва. Крім того, деякі інші країни розглядають таку можливість.
Ще за радянських часів лобі Кремля в Сполучених Штатах працювало доволі потужно. Згадаймо лише, як важко було встановити пам’ятник Тарасові Шевченкові у Вашінґтоні в 1960-их роках через спроби Кремля завадити цьому. Наскільки Москві вдається впливати на американську політику зараз?
Я би сказав, що росіяни витрачають на це багато зусиль і грошей, але вони не дуже багато мають результатів. Особливо тепер, коли йдеться про санкції проти Росії.
Якщо ж говорити про встановлення пам’ятника Шевченкові, то Москва і тоді програла – монумент Кобзарю з’явився в центрі Вашінґтону, тож українське лобі виявилося сильнішим. Українська громада вплинула на своїх конґресменів і сенаторів у різних штатах, і рішення було прийняте позитивно.
І це непоодинокий випадок, коли Москва програвала. Візьмемо, наприклад резолюцію ,,Captive Nations” [про Поневолені Народи, від 1959 року]. Радянський Союз тоді чинив просто шалений, дуже шалений опір. Особисто [Микита] Хрущов виступав з критикою цього документа. Москві це стояло в горлі навіть більше, ніж пам’ятник Шевченкові. Але їм не вдалося ніяк вплинути.
Таких випадків було багато – і щодо резолюцій про членів Гельсінкських груп, включно з українською, і щодо заборони Української Греко-Католицької Церкви, і щодо політв’язнів. Очевидно, що радянському керівництву це вкрай не подобалося, але їм не вдавалося нічого зробити.
Ви сказали про українське лобі в Америці. Хто його представляє?
Насамперед, це українська громада в Америці. До незалежности були створені такі організації, як УНІС [Українська Національна Інформаційна Служба], Вашінґтонське Бюро Українського Народного Союзу, яке мало багато справ із Конґресом, а також інші інституції. Зараз деякі з них залишилися, деякі більше не існують, але з’являються й нові. Ще треба сказати, що раніше Україна була як ,,terra incognita” у Вашінґтоні. Але українська громада в США й ті, хто її підтримував, мали тісні зв’язки в Конґресі, включно в Гельсінкській комісії.
Після незалежности багато чого змінилося. Українська громада й далі відіграє важливу ролю, але, що є позитивним: вона має дуже-дуже багато прихильників і друзів, які підтримують українську позицію. І серед них є впливові американці, які навіть не мають українського коріння. Багато експертних та неурядових організацій у США мають свої представництва в Україні. На цьому напрямі працюють і колишні посли США в Україні, і інші колишні урядовці. Багато з них і зараз мають дуже великий вплив. Вони допомагають зміцнити американські позиції відносно України.