Ця стаття появилася 11 травня в газеті „The Washington Times”. Автор Джед Бебин був заступником підсекретаря оборони в адміністрації Джорджа Г.В. Буша. Він є автором книжки „Словами ворогів наших”.
Навіть якщо вони не повинні цього робити, засоби масової інформації (ЗМІ) та більшість політиків іґнорують малі війни, особливо ті які є в патовій ситуації. Настало практичне бльокування новин про реваншистську війну Росії, щоб завоювати Україну. Ця війна заслуговує на більшу увагу, а Україна заслуговує на більшу підтримку, бо це є боротьба між свободою і рабством.
Війна Росії проти України почалася у лютому 2014 року, коли Росія захопила Кримський півострів від України. „Малі зелені чоловічки” – російські війська, в уніформах без російських відзнак, і наємники – захопили Крим і примусили переведення підроблених виборів, в яких кримський народ нібито вирішив стати частиною Російської Федерації. Кілька тижнів пізніше Росія формально анексувала Крим.
Впродовж того самого лютого бурхливі антиурядові протести змусили всебічно скорумпованого Президента України Віктора Януковича (улюбленго союзника російського Президента Володимира Путіна) втекти до Росії. Голова українського парляменту Олександр Турчинов був відтак вибраний парляментом на тимчасового президента. Він служив президентом до червня, коли Петро Порошенко був інавґурований на президента. О. Турчинов тоді став секретарем Ради Національної Безпеки і Оборони України, посада якого в Кабінеті приблизно рівняється до поєднаних посад у США секретаря оборони і секретаря націоналної безпеки.
До кінця лютого вибухли важкі бої між російськими військами – „маленькими зеленими чоловічками” та українськими сепаратистами, які боролися за Росію – і українськими військами. Були намагання укласти мирові угоди – Росія і Україна погодилися на протоколи Мінськ І і Мінськ ІІ, але жодин не привів до припинення боїв.
Через перекладачів та електронною поштою, я мав інтерв’ю з О. Турчиновим, а також з Арсеном Аваковим, теперішнім міністром внутрішніх справ України. Обидва висловилися сильно про російську аґресію і говорили рішучо в обороні української свободи.
Коли розпочався російський наступ в лютому 2014 року, Україна була в найслабшому стані. Як вказав О. Турчинов, Україні бракувало багато військового знаряддя, включно зі зброєю доброї якости. Завзяті борці України якось стримали російський наступ, але тільки після того як він пробився далеко в країну. Цитуючи покійну Ґолду Маїр, А. Аваков пояснив, як вони стримали росіян: „Ми мали таємну зброю – брак альтернативи”.
Згідно з А. Аваковим, сьогодні приблизно 35 тис. російських військ, наємників і місцевих сепаратистів діють в Україні на Донеччині й Луганщині. Він сказав, що вони є частиною „Південної Військової Округи Збройних Сил Російської Федерації”.
О. Турчинов сказав, що Росія має додаткових 85 тис. військ на кордонах України, які готові наступати, якщо буде зроблене таке політичне рішення.
О. Турчинов ствердив: „Військова аґресія Російської Федерації проти України не припиняється. Не було жодного дня без військової провокації проти оборонців України. Українські позиції обстрілювані тяжкою артилерією, яка є заборонена Мінськими угодами. Наприклад, дві цивільні особи загинули, а 17 були поранені, включно з трьома дітьми, внаслідок обстрілів в березні цього року”.
Військова аґресія Росія є не тільки на суходолі. У грудні 2018 року я пояснив на цих сторінках російське замкнення Керчинської протоки, яка є єдиним виходом з Озівського моря для двох найбільших портів України.
О. Турчинов зазначив, що Кремль безжалісно використовує кібератаки проти українських урядових систем і дезінформаційні кампанії, щоб втручатися в політику й вибори України.
А. Аваков пояснив, що російські й сепаратистські війська займають близько 15 тис. квадратових кілометрів [5,800 квадратових миль] східньої України та цілий Кримський півострів, який був частиною України заки Росія анексувала його. Він додав: „Це не йдеться про квадратові кілометри – йдеться про закон, законодавство й демократичні цінності”. Приблизно 14 тис. осіб вже загинули, включаючи понад 3,000 цивільних, а 2 млн. інших є виселені.
Війна є в патовій ситуації з кількох причин. В. Путін, мабуть, не хоче ризикувати поважними економічними санкціями, які були б вжиті внаслідок відкритого вторгнення в Україну російських військ. Щобільше, В. Путін не має повної контролі над своїми довіреними військами в Україні.
Коли Барак Обама був президентом, Україні відмовлено військову допомогу і співпрацю. О. Турчинов розповів, що йому було сказано американськими чинниками, що ця відмова була, „щоб уникнути дратування й провокування Путіна”. Згідно з А. Аваковим, військова й дипломатична підтримка, надана Україні Президентом Дональдом Трампом, є досить значною для стримання російської аґресії.
Теперішній президент України, Володимир Зеленський був обраний в 2019 році після кар’єри телевізійного комедійного актора. Він очевидно розчарований своїми власними обмеженнями. Раніше цього року він звільнив більшість свого Кабінету, а недавно запросив колишнього Президента Грузії Михайла Саакашвілі стати заступником прем’єр-міністра, щоб долучити свої управительські й дипломатичні вміння до В. Зеленського. Тяжко уявити, як В. Зеленський може розірвати тупикову ситуацію.
А. Аваков сказав мені: „Україна вимагає повного повернення своїх територій – тимчасово окупованих частин Донеччини й Луганщини та анексованого Криму. Мусить настати повне відтягнення всіх російських військових формацій з території України… і встановлення українського державного судочинства у всіх окупованих територіях”. Після того, він сказав, можуть відбутися місцеві вибори.
Пандемія „COVID-19” і наші листопадові вибори видалили всі інші новини геть з очей ЗМІ. Проте, ми не можемо дозволити собі іґнорувати тривалу аґресію Росії проти України. Більше уваги мусить бути звернено Д. Трампом, і більше військової та іншої допомоги надано хоробрій позиції України за свободу.
Переклад: Лев Іваськів