Багато років я був співавтором християнської радіопрограми „Відвертість“, яку передавали щонеділі з Києва на першому каналі Українського радіо. Але у Києві сталися зміни – державне радіомовлення стало акціонерним товариством „Національна суспільна телерадіокомпанія України“ і наша радіопрограма стала небажаною, її цього року вже не передають. Але виявилося, що потребу у такій програмі збагнули люди, які опікуються населенням Донбасу, котре опинилося в зоні російської аґресії.
Давні записи програми тепер щодня передають для населення на хвилях радіостанцій військово-цивільних адміністрацій. Не забарилися й відгуки радіослухачів. З численних листів я вибрав кілька, у яких відчутний стан, створений російською аґресією на українській землі. Листи не потребують коментарів‚ вони передають настрої людей‚ змучених тривалою і незрозумілою для них війною.
Іван Магдич з міста Бахмут Донецької области: „У нас пошта не працює. Що пиши, що не пиши, усе що в степу пищи. Не доходить. Я уже і в Полтаву, і у Вінницю до родичів писав: глухо, як у танку. Тепер дочка їде до Києва, то може звідти дійде до вас. А запитати хочу ось що. Куди нe глянь, скрізь війна. Усе воюють і воюють. І раніше так було, і тепер. Ви знаєте, що у нас на Донбасі твориться? Приїдьте і подивіться. І що ви тоді буде розповідати? Зі сторони завжди легше. Чому так стається? Чому війна? Чому люди гинуть і страждають? Куди Бог дивиться? Чи Йому це треба? Поясніть мені, старому. Та й не я один такий, мабуть. З повагою, Іван Дмитрович, 73 роки“.
Павло Довженко: „Я радий, що ваші передачі йдуть по радіо. Для нас на Донбасі це особливо важливо, бо нагадує колишнє мирне життя. У нас тут більше усе російське і дуже аґресивне, усе проти України, а ваші передачі не тільки про Бога розказують, а й про те, що ми українці і повинні любити свою країну. Це правильно і мені це особливо до душі. А запитання у мене до вас таке: ось з великою помпою в Києві відсвяткували хрещення Київської Руси. Говорили про що завгодно‚ але не про основне. Церкви протистоять і воюють між собою і людей за собою тягнуть. То ви мені скажіть, як довго ці священики будуть між собою сваритися? Коли вже з’єднаються?“.
Олексій Карлин з села Зайцеве Донецької области: „Уже три місяці постійно вас слухаю. Говорите про дуже цікаві речі. Усе це в наш час дуже актуальне. Тут у нас, на Донбасі, дуже важливо слухати духовні передачі, бо духовности нам дуже невистачає. І взагалі у всьому світі. Хочу попросити вас у своїх наступних передачах підняти тему щастя. Як воно здобувається? Як його втримати й зберегти? Дуже дякую вам!“
Василь Пилипенко з Дружківки на Донеччині: „Прослухав ось передачу і одразу став до вас писати. Писати я не люблю і не просто це зараз. Конверта ніде узяти. Але я ось пишу, бо затронуло. От ви розказуєте, що Бог дозволив людині усе. І в космос літати, і бомби придумувати, танки‚ літаки й все таке різне. Все дозволив. Ось люди й натворили такого, що у нас на Донбасі життя немає. Так хто тоді винний? Люди, яким було дано на все дозвіл, чи Бог, який, так би мовити‚ усе це розрішив? Де правда? Усі, хто цю війну затіяв‚ сидять собі на курортах, жирують, а люди страждають. І куди Бог дивиться? Ну повірте, такого наробили кругом неподобства, а виходить, що то усе Бог дозволив?“.
Марія Вороненко з Волновахи на Донбасі: „Я усе життя була активною атеїсткою і визнавала лише російську мову. А ось сталося‚ що до нас війна прийшла‚ зі мною біда сталася і дім мій зруйнували бомбою‚ живу у родичів‚ а ще й мене саму зачепила‚ що ледве ходжу. Від того‚ що лежу багато‚ різні думки в голову приходять. Сумніви в правильності свого життя мучать. Спочатку засумнівалася у тому‚ чи правильно думала‚ що Бога немає. Різні думки були. Дуже різні. А потім наткнулася на вашу передачу по радіо. Хотіла відразу далі крутити та чогось затрималася. Дослухала до кінця. Потім багато ще думала про все і зрозуміла‚ що була дуже і дуже неправа‚ коли не визнавала Бога. Тепер слухаю ваші передачі і мені стало легше жити. А ще я згадала українську мову. Згадала як мама зі мною маленькою говорила‚ батька у мене не було. І я ж говорила українською мовою‚ але потім стала які і всі „руськоговорящей“. Так що дякую вам за все. Виходить‚ що біда не завжди зі злом приходить‚ іноді й користь дає. У мене тепер є віра“.