Кажуть‚ у нашому народі‚ що коли є два українці‚ то є дві або навіть три політичні партії. Мабуть‚ це так само у кожному народі. Отаманом хоче бути кожний і не тільки у свої хаті. От і у президентських перегонах в Україні брало участь спершу 44 кандидати у президенти. Від чого походить таке явище? Найбільш яскравий показник – це вважати себе розумнішим за всіх інших. Люди звикли поверхово читати та вчитися у телевізійній мережі та інтернеті‚ а тому часто себе переоцінюють, а своїх ближніх знецінюють. Примітивізм породжує амбіцію, всезнайство і отаманщину.
Кожна людина має вади гордости, впертости і власної переоцінки. Я свідомий, що маю теж ці вади‚ хоча навчився за роки громадської праці себе контролювати і вислуховувати думки інших, а головне – постійно учитися. Коли почалися президентські перегони в України, я спершу навіть не розумів вагу кандидатури і був повністю проти актора-коміка‚ котрий розмовляв переважно російською мовою. Одначе протягом двох місяців я зацікавився Володимиром Зеленським‚ тому що велика частина виборців України, котрі багато більше чутливі‚ бо живуть там і більше поінформовані‚ ніж я‚ його підтримувала з різних причин, особливо з причини своєї опозиції до Петра Порошенка.
Я також мав претензії до П. Порошенка. Студіюючи спершу тільки його програму‚ яку є уважав дуже неповною‚ і виступи у сам день виборів другого туру‚ я був схильним до його перемоги. Проаналізувавши неґативи В. Зеленського‚ про які мені говорили інші‚ але не могли підсилити доказами‚ я дійшов думки‚ що важко буде Україні пережити ще п’ять років П. Порошенка‚ Тим більше що йому вже більше не залежало на довір’ї народу, бо він не зміг би більше кандидувати. Щойно тоді можна було б йому вільно займатися різними бізнесами.
Але основним переконливим арґументом для мене стало те, що рекордно велика більшість населення України підтримувала нову особу. Натомість більшість діяспори хворіла на почуття власної важливости і розумности‚ тому не знайшла способу обмежити свою зухвалість та бодай прислухатись до думки людей в Україні. Деякі негарними словами обзивали населення України, а зокрема молодь. Були розмови, що ми мусимо вплинути на той бідний незрячий народ, бо українці з діяспори проживають у демократичних країнах‚ мають більший досвід і повинні вчити демократичних засад своїх братів. Це говорили люди‚ які обрали Президентом США Дональда Трампа, який щодо освіти має бакалявр з нерухомости‚ не включає у свої рішення вивчення справи‚ нічого не читає‚ а мораль у нього зовсім відсутня.
Але сьогодні треба говорити про В. Зеленського. Знаю про нього замало‚ бо його програма досить обмежена. Маю надію‚ що він любить Україну і її народ‚ бо там живе і працює разом з тим народом. Тому уважаю вибір нового президента новою нагодою для молодої держави.
Треба не тільки дивитися, що станеться‚ але працювати з новим президентом України, допомагати і радити конкретно, конструктивно і критично. Свої особисті мудрощі і жалі для декого треба навчитися контролювати та погодитися з волею більшости і може навіть признати, що „я міг помилитися“.
Ню-Йорк