Шевченківський районний суд Києва визначив запобіжний захід для Надії Савченко у вигляді утримання під вартою протягом 59 днів, до 20 травня цього року. Ще кілька днів тому скептики і опозиція сміялися над заявами Юрія Луценка. Увечері 21 березня в залі Верховної Ради не було голосів за арешт Н. Савченко – хотіли тільки позбавити її депутатської недоторканности.
Але після Надиних „сюрреалістичних“ етерів і, власне, фільму від Генеральної прокуратури критична маса голосів набралася. Докази очевидні, і їх важко заперечувати. Н. Савченко особисто готувала вбивства і взаємодіяла з представниками окупаційних російських військ на Донбасі, домовлялася про координацію, отримувала від терористів зброю тощо. Одне це – узгодження з ворогом плянів державного перевороту – вже є підставою для осуду Н. Савченко. Сьогодні їй можна інкримінувати ч.1 ст.109 Кримінального кодексу України – „дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до 10 років з конфіскацією майна або без такої“; ст.112 „посягання на життя президента України, голови Верховної Ради України, народного депутата України, прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України тощо … – карається позбавленням волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої“; ст.113 „вчинення‚ з метою ослаблення держави‚ вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, – карається позбавленням волі на строк від 10 до 15 років з конфіскацією майна або без такої“.
Можна довго абстрактно говорити про те, що спецоперація Служби безпеки та Генеральної прокуратури України у справі „Савченко-Рубана“ є ремейком операції „Трест“ Головноо політичного управління зразка 1921-1926 років. Так, Н. Савченко створили ілюзію того, що існують командири частин Збройних сил України, які готові взяти участь в перевороті. Не виключено, що, крім Володимира Рубана і самої Н. Савченко, виявлять ще кілька спільників, а все решта фігурантів виявляться в ролі аґентів українських спецслужб. Вона справді готувалася до кровопролиття.
Я раніше писав і зараз повторюю, що вона психологічно готова до вбивств‚ в тому числі мирного населення. Бо „успішні перевороти безкровними не бувають“ (її слова на зустрічах у Львові в 2016 році). Як сказав В. Рубан на оперативному відео‚ „ …чи потрібен хаос, хаосу боятися не потрібно – хаосом слід управляти“. Я так розумію, що „управляти“ повинні не з Києва, а з Москви. Ю. Луценко має рацію, коли говорить, що Н. Савченко повернулася з Росії вщерть начинена російською пропаґандою. Очевидно, що з нею весь цей час працювали і в Україні. Починаючи з підготування тез і ораторських навичок та закінчуючи підготуванням відеороликів.
Звичайно, вона стверджує, що вся історія зі зброєю і переворотом – це був „жарт“, „сюрреалізм“ і „перевірка системи“. Але це – слабкий аргумент, в якій не вірять навіть її колишні шанувальники.
У той же час для мене, як експерта, важливим є не стільки аналіза матеріялів справи (це – завдання суду), а те, що залишилося за кадром прокурорського фільму. У контексті історії Н. Савченко виплило кілька тем, на які повинна бути дана експертна рефлексія.
По-перше, Н. Савченко і її куратори переоцінили революційну ситуацію в Україні. Вона (революційна ситуація) ще не склалася. Тому роля народовольців (провокаторів народного повстання), яку вони на себе хотіли приміряти, виявилася карикатурною. Українці справді не люблять владу. І є за що не любити. Люди на кухні говорять про те, що готові підвести літр-другий бензини, щоб спалити Верховну Раду, і особисто перестріляти з десяток депутатів. Але далі кухні радикалізм не йде. Крім Н. Савченко та кількох кримінальних „Робін Гудів“ до неї, ніхто не збирався практично втілити свої „мрії“ в життя. Українці не схильні до тероризму. Це не наша національна справа. Однак‚ це не означає, що умови для революції не виникнуть при сприятливих обставинах.
По-друге, у нас залишається правова невизначеність щодо Донецької і Луганської „народних республік“. Під час засідання Шевченківського райсуду адвокат Н. Савченко на заяву прокурорів про зв’язок Н. Савченко з терористами тих „республік“ відповів, що ніяких документів, які визначають ці утворення як „терористичні“‚ в українському законодавстві не існує. І він дійсно має рацію. Українська влада навмисно уникала весь цей час точного правового визначення окупаційних адміністрацій Росії як терористичних структур. Тепер Н. Савченко говорить, що вона мала право вести будь-які переговори з Олександром Захарченком та іншими сепаратистами, оскільки вони не визначені в Україні як терористи.
Також історія Н. Савченко повинна стати початком розслідування діяльности Віктора Медведчука. Цей персонаж повинен піти в історію нашої країни, а не визначати її майбутнє. На користь необхідности порушення цієї теми свідчить і перелік тих, хто солідаризується з Н. Савченко у Верховній Раді: представники партії „За життя“ Євген Мураєв і Вадим Рабинович, людина В. Медведчука Нестор Шуфрич, депутати „Опозиційного бльоку“ та інші. Я не здивуюся, що в апеляційному суді саме Н. Шуфрич, Є. Мураєв і Вадим Новинський захочуть взяти її на поруки. Крім того, 23 березня представник луганського бандформування Владислав Дейнего заявив, що Н. Савченко може розраховувати на допомогу з боку „Луганської республіки“.
І ще одне. Н. Савченко потрапила за ґрати в другу річницю засудження російським судом. 22 березня 2016 рішенням міського суду Донецька Ростовської области Російської Федерації Н. Савченко була засуджена до 22 років ув’язнення. Карма.
Віталій Кулик – директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства‚ Київ.