У наступному році відзначатимемо 30 років державної незалежности України. Можна буде дискутувати і обчислювати успіхи та невдачі кожен по своєму та розробити пляни довго і короткотермінові, щоби побороти невдачі. Дуже часто при такому обчисленні стан виглядає дещо інакше у залежності від окулярів обсерватора. Коли б я запитав у п’ятьох друзів, котрий президент їм найбільше сподобався, то певне було б п’ять різних відповідей. Є надія, що ніхто не вказав би на Віктора Януковича. Адже ж я питатиму своїх друзів, а не одіозного Віктора Медведчука. Одначе, хіба всі українці (крім В. Медведчука очевидно) можуть погодитися з одним явищем, що москаль від України не відчепиться.
Такими одкровеннями поділився протоєрей Російської Православної Церкви Петро Г. Коханик у статті з не менш ефектно зформульованим заголовком „Найбільша брехня століття ‘Україна’”. Стаття вийшла у Російсько-американському місячнику в грудні 1952 року.
„Ми повинні чітко заявити, що жоден американець не може включатися чи вмішуватися у внутрішні справи інших країн. Очевидно, нам усім не подобається горезвісний більшовизм та його грішна робота у Росії та по цілому світу. Але це не означає що ми повинні ненавидіти Росію та її людей. У намаганні знищити більшовизм ми не маємо жодного права підривати колишню могутню Російську імперію як це роблять „українські сепаратисти” (з допомогою добрих і чесних, але непоінформованих американців), намагаючись відокремити від неї (імперії – А.Л.) „Малоросію” (що сьогодні називається Україною) тільки тому, що якісь зухвалі галицькі аґресори, під’юджені в додатку польськими та австро-німецькими ворогами, навмисне замінили (назву – А.Л.) Малоросію на Україну.”
Московський піп гостро, але відкрито заявив свої брутальні претензії до України. Натомість відомий колись український журнал „Сучасність” з заміткою, що друкують статтю інформаційним порядком, тобто без будь-якого схвалення, у жовтні 1961 року опублікував переклад статті другого більш поміркованого, але хитрого москаля Євгена Петрова-Скіталця на цю тему, хіба з тим самим поглядом, але прибираючи його привабливо для американців та малоросів:
„Російський та український народи протягом віків зжилися, мають спільних предків і спільну релігію. Чи є на Україні сепаратистські тенденції і яка їх сила? Так, на Україні є явні антикомуністичні настрої, що подекуди переходять в антиросійські та сепаратистські. Що саме прийде на вільне місце в Києві? Якщо з’явиться тінь великодержавної реставрації, то є безперечним, що Україна буде відстоювати повне відокремлення. Якщо виникне ідея вільної співдружности з незалежною Україною, яка матиме свою армію та фльоту, але добровільно входитиме в спільноту, то українці безперечно проголосують за це. Те саме стосується білоруського народу, ворожість якого до російської нації цілком і повністю зосереджене в еміґрантських колах”.
Цей другий погляд, на мою думку, далеко більш небезпечний. Зрівноважений і демагогічний, він може знайти прихильників серед американців та малоросів, а хто знає чи не ще когось.
Перебуваючи як виборчий спостерігач в травні 2014 року на президентських виборах у глухому селі у Харківській області тільки за шість кілометрів від кордону, я мав розмову з старим головою сільської ради, який відкрито мені сказав: „Путін мене зробив бандерівцем”. Як це зрозуміти? Своєю яскравою імперською поведінкою, аґресією, тобто загарбанням Криму і війною на Донбасі, Володимир Путін зробив з цього старого малороса національно свідомого українця. Після століть поневолення і збаламучення мозку в цій тяжкій частині України, яка, мабуть, найбільше потерпіла за часів Голодомору, москальський імперіяліст щойно це усвідомив.
Москаль діє різними способами, відкритими і скритими. Одне залишилося незмінним, що ми українці, білоруси і росіяни повинні бути разом, незважаючи чи хоче цього українець та білорус чи ні. Завершуючи своє бачення, тобто, що буде після розпаду СРСР, Є. Петров-Скіталец писав:
„Коротко кажучи, ми стверджуємо єдино можливий варіянт збереження історично зформованого співжиття національностей, які перейшли у своїх взаєминах до сучасної форми рівноправної співдружности. Москва залишиться столицею Росії, а уряд конфедерації, звільнений від ряду адміністративних функцій, перейде в спеціяльну міжреспубліканську зону. Вірячи в здоровий оптимізм народів Радянського Союзу, в спільне для них намагання визволитися від партійної диктатури, а одночасно у вікову культурну та господарську спільність, можна з певністю сказати, що територія нової вільної співдружности буде одним із спокійних, миролюбних і квітучих місць земної кулі”.
Це не для телят байки. Це страшний опис, подібний до Алдоса Гакслія „Відважного нового світу” або Джорджа Орвелла „1984”. А що це має спільного з сьогоднішньою реалією? Україна має бути просто штатом Тексас у співдружності. Таке бачення більшости москалів. Тому не дурім себе, що москалі добрі люди, а тільки В. Путін поганий. Добрі москалі – це просто приховані вороги України.
Ню-Йорк