Українські бандуристи й кобзарі впродовж багатьох століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активности, згуртованости, боротьби зі злом та наїзниками. Їхня просвітницька діяльність часто заборонялася, їх сотнями нищили, прирікали на вимирання. Кобзарі ж у своїх епічних творах оспівували героїв повстань й національно-визвольної війни, переказували під рокотання струн простим неписьменним людям драматичну історію народу.
У ХVІІІ ст. мандрівні співці-кобзарі почали об’єднуватися в окремі цехові братства, які часто мали власне господарство, управу, печатки, грошову касу, навіть суд. У ХІХ ст. центри кобзарів та лірників існували на Чернігівщині, Полтавщині та Харківщині. Серед видатних кобзарів того часу був своєрідний президент корпорації тогочасних кобзарів та лірників Іван Кравченко-Крюковський, про якого докладно написав Віктор Мішалов, що натепер замешкав у Канаді.
Розвиток кобзарства на еміґрації тісно пов’язаний з ім’ям Василя Ємця, який 1923 року в Празі організував школу гри на бандурі й капелю бандуристів. Він же став першим українським бандуристом, який виступив у США. Ще однією постаттю, діяльність якої мала значний вплив на популяризацію кобзарського мистецтва в діяспорі, був також полтавець Григорій Китастий, багаторічний керівник Капелі бандуристів ім. Тараса Шевченка.
Від середини 1950-их років кобзарське мистецтво поширилося в Австралії. У Сіднеї кобзарське мистецтво популяризували Федір Деряжний, Марко Мішалов та Григорій Бажул, а пізніше Петро Деряжний та В. Мішалов, який народився в Сіднеї 4 квітня 1960 року, закінчив музичний факультет державного університету та педагогічний інститут, захистив дисертацію та здобув науковий ступінь в Харківській державній академії культури. Від кінця 1980-их років В. Мішалов став концертмайстром Української капелі бандуристів ім. Т. Шевченка, а згодом засновником Канадської капелі бандуристів.
26 квітня виповнилося 115 років відтоді як у селищі Чорнобай, на історичній Полтавщині, народився Марко Мішалов, науковець, викладач, видавець, знавець бандурної музики і справи, який помер у Австралії. Про нього в Україні, на жаль, покищо мало хто знає. Середню освіту М. Мішалов здобув в Золотоніській чоловічій гімназії, а вищу – в Золотоніському відділі Уманського сільськогосподарського аґротехнікуму у 1924 році. Студентом він мав нагоду вчитися у знаменитого Михайла Злобінцева (сценічне ім’я – Домонтович), який викладав математику в Золотоноші та створив гурток бандуристів. М. Злобінцев (Домонтович) був репресований більшовиками й помер на засланні у 1937 році.
Марко Мішалов за роботою на дослідній станції у Березоточі.
М. Мішалов до Німеччини потрапив разом зі своїм сином Юрієм. У 1944 році вони опинилися в австрійському таборі для переміщених осіб, де перебувала Капеля бандуристів ім. Т. Шевченка. Доля знову звела його з бандурою. Ю. Мішалов народився 18 серпня 1928 року в селі Березоточа, середню освіту здобув у приватній гімназії у Зальцбурзі, 1949 року разом зі своїм татом прибув до Австралії, став першим українцем, що закінчив у 1955 році Сіднейський університет з дипломом інженера. У 1958 році Ю. Мішалов одружився з Людмилою Воротнюк. У родині народилися сини Віктор та Андрій, донька Роксоляна. Тепер В. Мішалов – знаменитий мистець, науковець та бандурист зі світовим іменем.
Лохвиця, Полтавська область