Ігор Пилипчук посеред Атлантичного океану.
23 серпня „Свобода“ розповіла про початок плaвання працівника редакції Ігоря Пилипчука через Атлантичний океан на яхті „Еней“ до Европи. Нижче вміщено продовження його розповіді.
14 серпня, 10-ий день. До Азурських островів залишилося 1,254 милі. Де буде перша зупинка – Ilha das Flores чи Ilha do Corvo – ще не вирішив.
16 серпня. Вчора вітру майже не було. Зняв додатковий jib – переднє вітрило, яке плянував використовувати при попутному вітрі. На жаль, він не завжди попутний. Сьогодні протилежний. 15-17 вузлів. Нагнав круті хвилі півтора метри висотою. Таке відчуття, що скачу на дикому коні.
17 серпня. До ранку сильний вітер стих. На цей раз прийшлося заплатити мито Посейдону – зникла одна з двох каністер з водою, що була прив’язана на носі човна. Вірогідно, прив’язка не витримала дикої скачки по хвилях. Відчуваю певну вину за собою за забруднення океану. Перевірив прив’язки іншої каністри з водою і двох з дизельним пальним. До середини дня вітер дув помірний, але небажаного напрямку. Кілька разів міняв галси (підвітрені сторони човна). Десь з третьої години напрям вітру дозволив тримати курс на схід.
Справді, це були літаючі риби. Краще сказати рибки, бо вони маленького розміру – трохи більші за колібрі.
Мав гостей – кілька метеликів, сіли на човен. Напевно, відпочити під час трансатлантичного перелету.
Сьогодні 13-ий день в морі. Всі ці дні були зайняті настройкою вітрильника, вивченням його характеру, навіґаційних інструментів, які раніше не використовувалися так активно, полагодження поломок, налаштуванням комунікаційних систем і т. п. Тільки тепер починаю сприймати незайману красу океану. Вона відрізняється від усього, що бачив раніше. Навіть від того, як океан сприймається з берега, або з пасажирського пароплава. Тут, крім хвиль на воді і хмар на небі, більше нічого нема. Таким чином, крім цих двох стихій, увагу не відволікають інші об’єкти, яких безліч на суші. В результаті, сприйняття зовнішнього оточення мимоволі і невпинно стає глибшим.
Починаю відчувати неймовірну потужність океану. Особливо по скачках по хвилях, коли човен кидало з сторони в сторону і зверху вниз як тріску. Хвилі створюють враження руху води. Але насправді вода не рухається, або майже не рухається. Це енерґія вітру, яка перейшла у воду, рухається через неї у вигляді хвиль (всі види енерґії мають хвильову природу). Океан акумулює енерґію і виступає, як її провідник.
Багато яхтсменів в більшій чи меншій мірі користуються моторами, якими обладнані всі вітрильники довжиною понад шість-сім метрів. Комп’ютерна програма, яка розраховує маршрут, також передбачає використання мотору, якщо швидкість менша, ніж чотири вузли. Я завжди скептично ставився до цього, арґументуючи цей погляд тим, що вітрильник для вітрил. Але сьогодні мушу підкоректувати такий підхід. Вітру нема ще з ночі. Без руху човен некерований, хвилі розвертають його паралельно до себе і розхитують досить сильно. Хвилі можуть бути досить високими, навіть, коли немає вітру, вони приходять з іншого місця в океані, де є вітер, або навіть шторм, подорожуючи на великі відстані. Англійською мовою це називається swell. Кілька годин розгойдування без руху – гірше, ніж шторм. До того, ще йде дощ цілий день, змиваючи кристали солі, що залишилися після того, як висохла солона вода на палубі.
Мене вистачило на шість годин. Тепер йду з мотором, тримаючи човен керованим, чекаючи на вітер, і водночас заряджаючи батереї „Енея“ – через хмари сонячні панелі не працюють.
19 серпня. Умовно можна виділити чотири стани океану. Є добрий вітер (бажано потрібного напрямку), але ще нема хвиль. Це ідеальний стан – човен пливе швидко і рівно. Після того, як з’являється вітер, через певний час (приблизно кілька годин) наростають хвилі. Це вже гірше – є швидкість, але розгойдує, і деколи сильно. Ще гірше, коли вітер вщухає, а великі хвилі продовжують накочуватися. Вітер наповнює вітрила і частково стабілізує човен, зменшуючи розгойдування. Крім того, рух, поступ, надає психологічної рівноваги. Розгойдування на хвилях без вітру можуть продовжуватися досить довго, якщо хвилі приходять з іншого місця, де дме вітер. Такий стан океану – серйозний іспит на витривалість. Але найбільший іспит – це коли нема ані вітру, ані хвиль. Якийсь час насолоджуєшся тишею, спокоєм і величною гладдю океану. Потім починаєш направляти різні неполадки, які важко зробити під час руху. Після цього готуєш смачний обід, що також складно зробити в русі. Затим берешся за книжку на якийсь час. А тоді починається чекання на вітер. І це може продовжуватися кілька днів. Всередині наростає психологічна напруга, з якою важко справитися. До певної міри її можна зняти, подзвонивши до когось, або подивитися фільм на комп’ютері – але це тимчасово. Коли є компанія – можна випити пляшку вина, поговорити. Але знову ж таки – це тимчасово. Якщо не вміти керувати чеканням – це проблема, особливо для сучасних мореплавців-одиночників, які живуть у суспільстві „instant gratification“ – коли, натиснувши кнопку на комп’ютері, можна моментально полагодити якусь справу, а за сім-вісім годин перетнути океан. Тимчасова відсутність інтернету викликає подібне роздратування і внутрішню напругу, як і відсутність вітру. А коли приходить, нарешті, довгоочікуваний вітер і човен рухається під всіма вітрилами – охоплює неймовірна радість і відчуття щастя. Але чому мій внутрішній стан залежить від присутности або відсутности вітру? Два тижні замало, щоб відповісти на це питання.
20 серпня. Вітру не було вчора і цілу ніч, човен гойдало весь час. Під час гойдалки човен перевалюється з боку на бік і вітрила при цьому хлопають, працюючи як звукові мембрани. Щоб заощадити нерви і вітрила від непотрібного зношення, я скинув переднє і основне. О шостій годині ранку вийшов на палубу оглянути ситуацію довкола, де на мене чекала несподіванка – галиярд (мотузка, якою піднімають вітрило) знов закрутився довкола радарного рефлектора (простого пристрою, зробленого з металевих пластин всередині круглої пластикової бочки) на щоглі, так само, як це було біля Монток Поінт. Це означає, що знову треба лізти наверх. Перший раз була можливість стати на якір. На цей раз на мене чекало задоволення висіти, як мавпа на пальмі, на висоті 40 футів над рівнем моря, розхитуючись з амплітудою сім-вісім футів у різні боки, і обіймаючи щоглу міцніше, ніж кохану жінку.
Через годину вітрило було підняте, а я з кількома синцями і почуттям виконаного обов’язку зібрався пити ранішню каву, коли в 50 футах з лівого боку від „Енея“ (port side) видихнув великий кит. Я бачив тільки спину, з чого можу судити про його розміри. Напевно можу сказати тільки те, що він забув зранку почистити зуби.
21 серпня. Швидкість вітру сягає понад 30 вузлів, висота хвиль – понад один метр. Але погода гарна. Коли „Еней“ занурюється носом в чергову хвилю і вибиває з неї хмару бризок, з’являється райдуга.
Такий вітер триматиметься до півночі, потім почне стихати, а завтра, згідно з прогнозою, буде безвітря.
Все, що могло перелетіти з навітряної сторони на протилежну, вже перелетіло, і я більше не піклуюсь збиранням речей з підлоги. Вчора зловив першу рибу, але маленьку, може з фут. Думав тримати як наживку для більшої риби, але коли взяв її в руку, риба почала щось говорити. Може не зовсім говорити, але видавати якісь звуки. Кажуть „мовчить як риба“. Ця не мовчала. Відпустив.
Тепер темніє рано, а вчора ще й місяць сховався за хмари. Десь о восьмій вечора ми з „Енеєм“ запливли в стадо китів. Нічого не було видно, але чути видихи і сплески з усіх сторін. Правду кажучи, я відчув полегшення, коли ми звідти вибралися – краще на них дивитися здалеку.