Президенти України присягають на вірність народові й державі на Пересопницькому Євангелії починаючи з 1991 року. Традицію публічної присяги очільниками держави на Святому Писанні започаткував ще гетьман Пилип Орлик, який вніс текст клятви до своєї Конституції 1710 року. Але лише з відновленням незалежности України Президент Леонід Кравчук, а згодом й інші обранці на найвищу посаду держави, поклавши руку на манускрипт, проголошували присягу президента.
Пересопницьке Євангеліє розпочали писати 15 серпня 1556 року у Дворецькому монастирі князів Заславських при церкві св. Трійці на Волині. Опісля роботу припинили і відновили вже в іншій обителі при церкві Різдва Богородиці у Пересопниці, що згадується в літописах з 1149 року як одне з найважливіших міст Київської Русі. Саме тут було дописано Євангеліє‚ тому рукопис дістав пізніше назву Пересопницьке Євангеліє.
Робота над рукописом, який замовила і фінансувала княгиня Анастасія Заславська, було кропіткою. На думку дослідників, Євангеліє було перекладене з церковнослов’янської болгарської редакції на староукраїнську писемну „мову руську, читачу милу“ архимандритом Пересопницького Пречистенського монастиря Григорієм, який диктував текст ченцеві-каліграфістові Михайлові Василевичеві, сину протопопа із Сянока на Галичині.
Переписування й оздоблення Святого Письма доручалося найкращим каліграфістам і художникам. За православною рукописною традицією зберігалася їх анонімність, авторство майстрів ніколи не вказувалося – відмова від індивідуальности свідчила про глибоку віру й жертовність укладачів. Втім, інформацію про те‚ коли, де й завдяки кому було створене Пересопницьке Євангеліє можна знайти на останній сторінці книги.
Переклад Євангелія, що налічує 482 перґаментні аркуші, або ж 964 сторінки, нині визнають ключовим у встановленні української літературної мови. Найближче до народної мови перекладено Євангелії від Іоана та від Луки. В тексті є польські та чеські запозичення, що свідчать про знання цих мов, як і латини, його перекладачем.
Одразу після написання книги її почали використовувати в Заславському православному монастирі. Останній запис у монастирському інвентарі Пересопниці датується 1600 роком. Ймовірно, Євангеліє там зберігалося до 1630 року, коли обитель разом з усім майном та земельними угіддями перейшла у володіння єзуїтів.
Наступна згадка про фоліянт пов’язана з іменем мецената, ктитора і будівничого багатьох храмів і монастирів гетьмана Івана Мазепи. Пересопницьке Євангеліє якийсь час знаходилося у нього і у 1701 році він його подарував Переяславському катедральному соборові, який сам і збудував.
Коли Українська Церква остаточно підпала під п’яту російського Синоду, Святе Письмо було передане до бібліотеки Переяславської семінарії. У 1837 році на рукописну книгу звернув увагу історик, фолкльорист, член-кореспондент Петербурзької академії наук (родом з Лохвицького повіту Полтавської губернії) Осип Бодянський і ввів її в науковий обіг.
У 1862 році Переяславську семінарію перевели до Полтави, то ж сюди перевезли і Пересопницьке Євангеліє. Про те, що книгою користувалися протягом століть свідчать кілька фактів: у різних місцях рукопису є позначки кількома мовами, що належать до різних епох, а її обкладинку довелося міняти двічі чи тричі. На перших сторінках фоліянту зберігся дарчий напис українською мовою І. Мазепи про передання Євангелія Переяславському єпископові. Згодом книгу передали до Музею Полтавщини, де вона зберігалася до Другої світової війни.
У 1941 році Пересопницьке Євангеліє вивезли до Уфи в Росії. Після війни рукопис повернувся не до Полтави, у фонди Києво-Печерського історико-культурного заповідника. 24 грудня 1948 року рукопис передали на постійне зберігання в Національну бібліотеку України ім. Володимира Вернадського.