Меморіяльна дошка Леонідові Куценкові у Кропивницькому. (Фото: Олександр Шулешко)
КРОПИВНИЦЬКИЙ. – 13 років тому‚ 22 грудня 2006 року‚ після удару авта пішов з життя доктор філологічних наук, професор‚ Заслужений працівник народної освіти України‚ літературознавець Леонід Куценко‚ меморіяльну дошку якому відкрито 29 травня на стіні педагогічного університету ім. Володимира Винниченка.
Він був одним з тих, хто відразу долучився до Руху і „Просвіти“ і поринав з головою у громадські клопоти‚ хоча був завантажений дослідницькою роботою.
Виходець з глибинного села (через кілька років по його смерті колега-письменник і краєзнавець Сергій Піддубний знайшов біля рідного Л. Куценкові села Вільхового прадавнє святилище) був категорично не провінціялом. З його маленької книжечки „Боян степової Еллади“, виданої редакцією „Вечірньої газети“ на початку 1990-их років, виросла ціла бібліотека досліджень, розвідок, літературних відкриттів. Він їхав у Польщу, Чехію, Америку, досліджував архіви, записував спогади тих, кого довелося застати в живих.
До останньої книги „Е. Маланюк. Нотатники.1936-1968“, виданої уже після смерти, у якій він розшифровував записники Евгена Маланюка (філологи знають, яка це тяжка і інтелектуально виснажлива робота). Л. Куценко – однозначно найпотужніший відкривач Евгена Маланюка Україні (і не тільки його). У 2002 році Л. Куценко захистив докторську дисертацію на базі Львівського національного університету ім. Івана Франка „Евген Маланюк та еволюція особистості“.
На його прохання і я, перебуваючи у кінці 1990-их років у США, зустрічалася із сином давньої знайомої великого поета-земляка Оксани Симбай-Галицької Орестом та його родиною, передала їм книги Л. Kуценка та інших письменників нашого краю. Про це тоді сповіщала газета „Свобода“.