З 30 днів воєнного стану збігла вже половина. Його термін вигасає 26 грудня. Після російського бандитизму в Керченській протоці Україна нібито не зазнала ніякої нової біди. Тому критики Президента Петра Порошенка все ще тримаються за свою версію: мовляв‚ нічого не показує‚ що цей стан аж так потрібно було оголошувати. Що Володимир Путін тримає велике військо на українському кордоні – то це він робить ще від кінця 2013 року. Тим часом на маштабну війну Кремль не відважиться‚ бо інакше йому загрожує така щільна міжнародна ізоляція‚ якої Росія не витримає. Отже‚ воєнний стан був впроваджений в особистих інтересах президента – йому треба було засвідчити рішучу реакцію на керченський інцидент‚ цим самим зміцнити свій авторитет в розчарованому владою українському суспільстві і‚ по змозі‚ перенести – з цією ж метою – вибори з березня на пізніші місяці.
Такої думки‚ наприклад‚ дотримується Юлія Тимошенко. Вона дуже не зацікавлена у перенесенні дати президентських виборів‚ оскільки вже рік поспіль незмінно очолює передвиборне змагання. Згідно з останніми опитуваннями‚ за очільницю „Батьківщини“ готові проголосувати 20.7 відс. громадян‚ котрі вже визначилися зі своїм вибором. На другому місці – артист-гуморист Володимир Зеленський (11.4 відс.)‚ П. Порошенко – аж на третьому (10.3 відс.).
У Верховній Раді 26 листопада Ю. Тимошенко підтримала впровадження воєнного стану – очевидно‚ не бажаючи ризикувати цією своєю першістю. Крім того‚ вона намагається очиститись від давніх і дуже стабільних підозр щодо її глибоко законспірованого „панібратства“ з В. Путіном. І тепер їй важливо підкреслювати‚ що її голос – то голос усього українського народу.
„Критична більшість людей і засобів масової інформації у світі припускає‚ що воєнний стан не має за собою достатньої причини‚ він запроваджений штучно“‚ – каже‚ без жодних доказів‚ Ю. Тимошенко і пропонує парляментові негайно і за зачиненими дверима заслухати президента‚ секретаря Ради національної безпеки і оборони‚ міністрів оборони та внутрішніх справ з цього питання. І там‚ мабуть‚ постаралася б виглядати далекоглядним політичним стратегом‚ що вміє читати в чужих головах й провіщувати розвиток подій‚ бо ще в липні цього року публічно звинувачувала П. Порошенка в намірі скасувати вибори‚ „заініціювавши початок великої війни… Він хоче, щоб усе горіло. На цьому він хоче вводити воєнний стан і не проводити вибори у принципі“. Й тепер‚ мовляв‚ маєте – все так‚ як я передбачила.
Насправді це не передбачення‚ а лукаве‚ підступне спотворення і пересотворення української дійсности на догоду капітулянтам перед В. Путіном. Однієї цієї тези‚ нібито „воєнний стан не має за собою достатньої причини“‚ мало б вистачити для остаточної компрометації Ю. Тимошенко як українського політика. Тому що причина для воєнного стану – це невідступний плян Москви знищити українську державу‚ роздерти її на шматки‚ назавжди покінчити з українською незалежністю. Тому що в російській свідомості української нації не існує.
Хтось може не розуміти цього‚ але тільки не людина з перших рядів української політики. Миру бажають усі‚ але зрілий політичний розум‚ тим більше розум претендента на президентський пост‚ не може‚ не має права не знати‚ що будь-який крок до миру з Росією – це насправді крок до капітуляції.
І тут до більшости не слід апелювати. В кожній країні ідейні‚ національно свідомі‚ ясні і сильні духом‚ готові до самопожертви люди складають меншість. Україна – не виняток. Навіть після двох ентузіястичних революцій типове співвідношення не дуже змінилося. Тому треба слухати не тих фальшивих провідників‚ котрі підіграють „миролюбному народові“‚ а тих‚ хто пильно стоїть на сторожі майбутнього цього народу.
Інакше мир виявиться гіршим‚ ніж війна. Може‚ київські позірні пацифісти – новинські‚ бойки‚ рабиновичі‚ добкіни‚ мураєви‚ медведчуки тому й здіймають такий галас‚ щоб до українських вух не доходили україноненависницькі погрози з Москви. Володимир Жириновський цими днями визнав рацію за Сталіном – українців‚ хоч би половину їх‚ треба переселити в Сибір. Якщо це говорить інтеліґент‚ освічений політик‚ то чого чекати від пересічних‚ задурманених кремлівською пропаґандою росіян? А ось чого: „Вас‚ хохлов‚ надо унічтожать!“. Цієї „мрією“ сьогодні переповнені російські веб-сторінки в інтернеті. Спадкоємцям орди мало‚ що вони це чинили понад 300 років.
З цим розумінням‚ з цим мірилом належить підходити до президентських і парляментських виборів 2019 року. Не можна дозволити‚ аби зовні приваблива популістська соціяльна демагогія заступила собою сутність всієї справи – зазіхання Росії на українську свободу.
При цьому не треба захищати сьогоднішню українську владу‚ зокрема Президента П. Порошенка‚ від критики. До ідеального керівника держави йому далеко. І реформатор з нього ніякий. Багато з обіцяного не здійснено. Економіка в руках олігархів. А от що таке Москва і хто такий В. Путін – П. Порошенко знає. Тобто знає те‚ що мусить бути найголовнішим для кожного українського політичного діяча. Скільки часу це триватиме‚ лише одному Богові відомо.
Соціяльні психологи Роман Кульчинський і Анатолій Бондаренко так пишуть про це: „Тільки після повного краху нинішнього російського устрою, подібного до краху СРСР, Москва, не маючи іншого виходу, почне ставитися до Києва як до столиці іншої держави. І тільки тоді можна буде обговорювати мир. А доти вони й далі вестимуть інформаційну, політичну, економічну, збройну і ще хтозна яку війну проти України. Тож намагання домовитися про мир зараз, поки крах устрою в Росії не настав, означатиме капітуляцію. І розстріли, вбивства та репресії, які почнуться після неї…“.
Реальну ситуацію і найважливіший доленосний виклик‚ що стоїть перед Україною‚ дуже заплутують розмови про „нові обличчя“‚ про що напередодні виборів кричать залежні від олігархів засоби масової інформації. Не варто перебільшувати значення „нових облич“. Бо це теж небезпека – під їхнім виглядом привести до влади потрібних для старої системи. Вона‚ ця система‚ хибна‚ гальмує всякий розвиток‚ її треба докорінно оновити. Але мудрий господар не руйнуватиме старої хати без добре продуманого проєкту нової‚ без заздалегідь придбаного матеріялу на фундамент‚ стіни і дах.
Цим господарем може бути не П. Порошенко‚ однак‚ досягнення його президентства – Мова‚ Віра‚ Армія – має залишитися в основі оновленої державної системи.
Не можна помилитися‚ не можна повторити фатальну авантюру кінця 1918 року‚ коли ради „нових облич“ збаламучені соціялістичними ідеями українці повалили українську державу гетьмана Павла Скоропадського. А як біда вже сталася‚ як антигетьманським повстанням скористався московський україножерний більшовизм‚ полковник Євген Коновалець гірко каявся: „Як був би я знав, ніколи б не пішов у повстання. Помилки цієї вже не поправиш, але треба старатись її більше не зробити“.