Вони жили великою ідеєю

31 січня цього року в Івано-Фран­ківську відійшла у вічність Дарка (Дарця) Заливаха. Проживала вона на вулиці Опанаса Заливахи, її чоловіка, відомого мистця та полі­тичного в’язня. Довший час жила з ними та їхніми дітьми її мама Марія Бандера та молодша сестра її мами Люба Возняк-Лемик.

Моя мама Марія Лозинська з Са­фія­нів часто відвідувала цей дім. Мама і Л. Возняк-Лемик – ровесниці‚ народжені у вересні 1915 року, ходили разом до Львівського державного семінару за Польщі‚ як тоді говорили. За незалежної України моя мама їздила зустрічати не тільки Л. Воз­няк-Лемик і Д. Заливаху, але також О. Заливаху і Зенона Красів­ського‚ який дуже часто приїздив до них. Я також мав приємність кілька разів бути у них.

Оповідала мені моя мати, що Л. Возняк була її найближчою това­ришкою в державній гімназії у Льво­ві, а також і революційним виховником. Мама у той час не належала до ОУН, а Л. Возняк була вже у провідництві Юнацтва ОУН. Їй доручали різні завдання. Вона залучала до цього своїх товаришок.

Якось за студентського життя був день відзначення Юзефа Пілсуд­ського. У великій залі гімназії від­бувалася святкова польська програма. Л. Возняк‚ котра була з моєю ма­мою і ще з одною това­ришкою‚ сказала їм закрити її так‚ щоб не побачили з залі. Коли дівчата це зробили, Л. Возняк випустила якийсь смердючий газ. Служба без­пеки схопила Л. Возняк і обох її товаришок. Л. Возняк виключили з гімназії.

4 серпня 1940 року Л. Возняк одр­ужилася з визначним членом ОУН Миколою Лемиком‚ який виконав замах на секретаря Кон­сульства СРСР у Львові у 1933 році‚ коли більшовики влаштували Голодомор в Україні. Але не довелося їм жити разом. Він організував похідні групи на схід України, вона пішла з ним, але її незабаром повернули до Льво­ва, а його повісили німці у Миргороді 10 жовтня 1941 року.

Л. Возняк-Лемик заарештували більшовики 24 грудня 1946 року та в неволі тримали до 1956 року‚ але потім не дозволили вертатися в західну Україну. Врешті 1968 року Л. Возняк-Лемик разом з сестрою М. Бандерою та батьком переїхали у Івано-Франківськ‚ де і померла Л. Возняк-Лемик 23 грудня 2007 року.

Д. Заливаха народилася 4 грудня 1941 року через кілька місяців після того‚ як її батька Василя Бандеру (брата Степана) арештували німці у вересні 1941 року. Вона ніколи свого батька не бачила. Його разом з братом Олександром забрали на початку 1942 року до Авшвіцу‚ де замордували.

О. Заливаха походив з Харківщини. Його арештували у 1965 році і тримали до 1970 року. Після звіль­нення він познайомився й одружився з Дарцею. О. Заливаха помер на кілька місяців раніше від Л. Возняк-Лемик у 2007 році.

Ось такі були люди. Вони жили великою ідеєю – вільною Україною. Я мав нагоду через мою маму позна­йомитися з ними. Вони ніколи не лукавили, їхні душі і серця були чисті і наповнені любов’ю до свого народу, вони були завжди готові на все.

Моя мама померла п’ять років тому. Я був з нею день перед смертю. Вона у мене запитувала, що діється в Україні.

Ню-Йорк