Архиєпископ Лондонський, Австралійсько-Новозеляндський Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) на еміґрації Володимир Дідович був визначним ієрархом Церкви і українського народу. Він народився на хуторі Рідкодуби Тернопільської области у подружжя Микити і Улити (дівоче прізвище Гринь) 16 вересня 1922 року. Був він третьою дитиною, подружжя мало старших дочок Варвару і Любу, які дуже любили свого молодшого брата і сприяли та допомагали йому під час навчання, яке розпочав він у місцевій школі. Продовжив свою освіту В. Дідович в Білокриницькій лісовій школі біля Крем’янця, де на той час навчалося багато свідомої української молоді Волині.
В. Дідович 1943 року здав в українській гімназії міста Броди матуру й таким чином здобув повну середню освіту. Переважна більшість учнів Білокриницької лісової школи того ж року пішла добровольцями в УПА. З Волині В. Дідович підпільними зв’язками потрапив до Польщі, поневоленої Москвою і записався на теологічний курс в Люблінському університеті.
Завдяки українським підпільникам він 1955 року потрапив до Федеративної Республіки Німеччини і записався на навчання до Українського Вільного Університету (УВУ) в Мюнхені‚ навчався на факультеті права і суспільно-економічних наук. Завершив свої студії 1962 року науковим ступенем маґістра. З того часу працював (майже 20 років) головним секретарем УВУ‚ одночасно брав активну участь в житті Митрополії УАПЦ на еміґрації, був членом її Вищого Церковного Управління і Ради Митрополії з Митрополитами Никанором Абрамовичем, Мстиславом Скрипником, Єпископом Анатолієм Дублянським.
Своєю сумлінною працею звернув на себе увагу церковного проводу і Владика Мстислав запропонував В. Дідовичеві священиче служіння рідній Церкві. 13 вересня 1981 року в Женеві прийняв з рук Митрополита Мстислава дияконське свячення, а 30 травня наступного року Митрополит Мстислав у храмі св. Симона в Парижі висвятив його у сан священика, призначив керуючим Европейського відділу Митрополичої канцелярії УАПЦ в Мюнхені. Одночасно о. В. Дідович прийняв чернецтво і був піднесений Владикою Мстиславом в сан архимандрита.
27-29 травня 1983 року у місті Лондоні відбувся шостий Собор Митрополії УАПЦ на еміґрації, на якому відбулась висвята В. Дідовича на єпископа Лондонського. Урочисту Службу Божу прикрашав своїми піснеспівами відомий хор „Дніпро” під дириґуванням Афанасія Корольчука з Волині. Владика Володимир з великим тягарем (невиліковна хвороба) й високою відповідальністю ніс свої архипастирські обов’язки у Великій Британії й Австралії аж до свого упокоєння. Він відвідував парафії УАПЦ у Великій Британії, Південній Америці, проводив єпархіяльні собори, з’їзди духовенства і мирян, проробив низку заходів з відзначення Тисячоліття Хрещення Руси-України, обладнав у своїй резиденції своєрідний духовний центр – архів, церковну бібліотеку‚ з яких поповнювали свої знання молоді церковні діячі, духовенство.
В 1986 році Владику Володимира піднесено до сану архиєпископа Австралійського і Новозеляндського з осідком у столиці Австралії Канбері, де він проявив свої архипастирські здібності та організаційний талант. У 1989 році Владика Володимир, будучи хворим, виїхав до Мюнхену на лікування. Архипастирські дороги Владики обірвала невблаганна смерть, він упокоївся 20 січня 1990 року на 68-му році свого життя.
Волиняни Вініпеґу‚ об’єднані в Інституті Дослідів Волині‚ і Товариство „Волинь” в своєму видавничому органі „Літопис Волині” подали посмертну згадку, яку написав о. Степан Ярмусь, про видатного волинянина. Похоронні відправи відбулися в Мюнхені 27 січня 1990 року. Тлінні останки Архиєпископа Володимира перевезено до Савт Бавнд Бруку, Ню-Джерзі‚ і 3 лютого поховано на православному цвинтарі біля церкви-пам’ятника св. Андрія Первозваного.
На початку лютого 1990 року сестра Владики Варвара з сином Андрієм і дочкою, сестра Люба з дітьми Неонілою і Юрієм в храмі Покрови Пресвятої Богородиці в Мюнхені, довголітнім настоятелем якого був о. Палладій Дубицький, взяли участь в поминальній Службі Божій разом з священиками, вірними, друзями. Сестра Варвара з сином Андрієм привезли на рідну землю низку фотодокументів, як також ряд книжок з бібліотеки владики. Варвара з чоловіком і батьками поховані на кладовищі в селі Шпиколоси, а Люба і її чоловік спочивають на кладовищі в рідному селі Матвіївцях, всі інші рідні проживають в Крем’янці.
Нещодавно в Крем’янці‚ у залі місцевої „Просвіти”, відбувся вечір пам’яті В. Дідовича. Головну доповідь зробила довголітня голова крем’янецької „Просвіти” Ліля Антонюк-Следзінська. Від присутніх членів родини слово мала Ірина Кондратюк, внучка старшої сестри владики Варвари, яка розповіла, як в 1945 році енкаведисти заарештували і мордували батьків Владики Володимира. Батька судили і він сім років карався в концтаборі в Тайшеті (Іркутська область Росії), 1953 року звільнився і повернувся в Шпиколоси, де помер в 1977 році. Матір тримали в тюрмі довший час‚ де піддавали тортурам за співпрацю з УПА, але зятеві фронтовикові Дем’янові Сапізі вдалося її врятувати, померла вона в 1953 році. Спочили обоє на кладовищі в селі Шпиколоси.
Луцьк