Я прочитав цю книжку і захопився нею, адже ми отримали етнографічно-художній репортаж із перших п’яти місяців вторгнення в Україну злочинних армій Російської федерації. Світлина на обкладинці „бородатого Олега“, який грає сантиментальну мелодію з фільму „Шер-бурзькі парасольки“ на вцілілому фортепіяні у розбомбленій школі – маяк надії на повернення миру і водночас символ довговічности вічних цінностей перед обличчям жертв війни, непоправних руйнувань і смерти.
Головна героїня оповідання – киянка Оля, науковець, яка переживає згадує спогади свого батька про Другу світову війну, коли 1941 року німецькі війська увійшли до Києва, а через два роки радянські літаки бомбили місто. Російська аґресія 2022 року виглядає жорстокішою, абсурднішою. У цьому росіяни перевершили німців.
Разом з Олею та художником-фотографом Станіславом ми входимо в простір війни ХХІ століття, яке обіцяло стати „сторіччям миру“, епохою нових технологій для полегшення та продовження життя людей. жителі процвітаючого світу. На кожній сторінці оповіді, проілюстрованої світлинами з місць тимчасових укриттів, руйнувань інфраструктури, полів боїв і місць жахливих злочинів загарбників, ми переживаємо події війни, переживання жителів, чиї будинки постраждали від ракет.
Життя в страху, невизначеність, постійні пересування в пошуках близьких, відносно безпечний притулок, їжа були змішані з протиповітряною сиґналізацією, вуличними боями з диверсантами, порятунком поранених, відсутністю доступу до інформації, покиданням домівок мешканцями загрожених або вже опинилися частково знесені житлові масиви.
Вперше прочитав про феномен „скляної стіни“ в міжособистісному спілкуванні: „Люди спілкуються між собою, вони навіть дружать, бачать один одного, але їх розділяє прозора скляна стіна, яка дозволяє бачити іншу людину лише ззовні. Це не дозволяє пізнати її внутрішній світ, так звану душу. Через таку стіну можна спілкуватися з кимось багато років і можна допомагати. Однак ця стіна може раптом розбивається на тисячі осколків, і люди по обидва боки від нього раптом бачать один одного такими, якими вони є насправді“.
Війна не здивувала українців, адже тривала з 2014 року, але для більшости вона була ще далекою. Лише зростання напруги в політиці між двома країнами на початку 2022 року та попередження Заходу призвели до того, що у деяких українців була напоготові „тривожна валіза“, в якій були необхідні документи на випадок необхідної евакуації.
Люди і війна. Це не просто назва одного з розділів, а суть репортажної оповіді. Оля організовує групу волонтерів серед науковців для порятунку людей і тварин. Вони фотографують, записують розповіді жертв війни, отримують ліки в аптеках, що вціліли, забезпечують продовольством територіяльну оборону, але й проводять заняття зі студентами в умовах війни. Вони створюють мережу взаємодопомоги та підтримують академічну молодь, щоб завершити семестр, захистивши бакалаврську чи маґістерську роботу.
Після оборони Києва вони вживають заходів для підтримки солдатів. Безмежна віра в захисників і перемогу, а разом з тим драматизм і романтизм людей у критичних ситуаціях дозволили їм боротися за мотивацію інших жити, не відмовлятися від поточних обов’язків, а й справлятися з трагедією.
З кожним днем війни українцям доводилося вчитися жити з болем і усвідомленням наслідків терору, який досі здавався чимось неможливим, неймовірним. Як розповідає один із учених: „Російський фашизм – неймовірний. Ми дружили з їхніми вченими, разом організовували наукові конференції. А тепер нашому народу відмовляють у праві на існування“.
Знайомимося з долею вчителів, які взялися за збереження безперервности шкільного навчання дітей, незважаючи на війну, тобто в дистанційній формі, перерваній через відсутність світла чи необхідність спускатися в укриття. Сотні тисяч матерів з дітьми покинули країну, знайшовши притулок у Польщі, щоб решта їхніх родин могла боротися за захист Батьківщини.
Разом із оповідачем ми переїжджаємо в інші реґіони України, де організовується допомога мешканцям розбомблених будинків, шкіл, лікарень, торгових закладів, ринків та вокзалів. Більшість вірить у перемогу.
Опубліковані в книзі кольорові світлини з охопленої війною земель України дають читачам зрозуміти, що це – не кадри з художнього фільму про війну.
Події в останньому розділі книги розгортаються в Польщі, Варшаві та Лодзі. Це зворушлива історія про героїчну боротьбу нації за свободу Батьківщини, за національну ідентичність, яку написали та проілюстрували медик, будівельник, художник-фотограф разом із архітектором, який працював у польських університетах, докторантом, професором Київського університету будівництва та архітектури та професором Краківського технологічного університету Тадеуша Костюшка.
Назва історії походить від початкових слів Євангелія від св. Івана: „І світло світить у темряві, і темрява не огорнула його“.
Проф. Богуслав Сліверський, почесний член Національної академії педагогічних наук України
Проф. Стефан Лашин має 20 примірників книги. Книга коштує 12 дол., включаючи доставку по території США. Їх можна замовити. Адреса: slaszyn@aol.com, тел. 516-582-0258.