З початку війни в Україні, яку розв’язала Росія, з країни виїхали за кордон близько двох мільйонів дітей, жінок, людей похилого віку. Тисячі з них знайшли теплий дім, харчі, одяг в Ізраїлі. Місцеві жителі, відділи при муніципалітетах допомагають фінансами, ліками, проводять екскурсії історичними місцями єврейської країни, аби хоч трохи заспокоїти українців, які потерпають від війни та залишили рідні домівки, міста. Чимало ізраїльтян самостійно допомагають на місцях, дають гроші на гуманітарну допомогу, долучаються до волонтерської роботи громадської організації „Ізраїльські друзі України“. Лише остання доставка гуманітарної допомоги українським воїнам, в якій взяли участь засновники організації Анна Жарова та Вячеслав Фельдман, налічує 100 тактичних аптечок IFAK на суму понад 10 тис. дол. Волонтерська допомога Ізраїлю триває вже понад дев’ять років.
На тлі такої співпраці, розуміння ізраїльтянами, як страждають українці, бажанні допомогти, зовсім незрозумілими є випадки, коли державні чиновники прикордонної служби аеропорту ім. Бен Ґуріона чинять перепони українським біженцям перетнути кордон країни. Останній випадок стався 1 травня. Про це розповідає Анна Жарова у своєму зверненні до чиновників прикордонної служби розібратися у ситуації, а до громадян поширити в соцмережі.
„Ми всі пам’ятаємо гнітючі кадри з аеропорту Бен-Ґуріон, які облетіли майже всі ізраїльські видання, коли українців, які втекли від війни, затримували на кілька діб, а потім без розбору депортували. Здавалося, ті часи далеко позаду… Як би не так! Історії із затриманням відбуваються постійно, але вони не виходять у паблік, на жаль, з різних причин. Остання історія за межею розуміння. Мені Л. зателефонувала зранку. Вона з мамою працювали багато років разом. Вона із Запоріжжя. В Ізраїлі живе 12 років, одружена з євреєм (як у нас „люблять“ помічати). Її син залишився в Україні, а невістка Тетяна Бесараб з чотирирічним сином із Запоріжжя прилетіла ввечері 1 травня до Тель Авіва. Ви тільки уявіть собі, яку дорогу витримали мама з маленьким сином. А тут її затримали вночі, допитали, а вранці повідомили, що її депортують, бо вона не може довести право на приїзд в Ізраїль. Так мало того, вона сама повинна купити зворотній квиток. Погрозами змушують підписати документи на івриті, яким жінка не володіє. Спочатку перевели її та дитину до в’язниці на два дні, а за п’ять днів депортували до України, мовляв, вона приїхала на заробітки. Здається фантастикою? Але мені не потрібно зараз бути в аеропорту, щоб уявити цю картину!
Місяць тому поверталась із України. Останні кілька поїздок літала з українським пашпортом і тому в Ізраїлі проходила пашпортний контроль у загальному потоці. Дівчина, співробітник прикордонної служби, ходила між людьми, і з тими, хто мав не европейський паспорт, розмовляла, як із тваринами, підвищуючи голос, одному хлопцеві взагалі сказала, що його пашпорт був у … лайні. Чесно, від такого ставлення я оторопіла! І коли вона підійшла до мене, я на івриті їй сказала, що мені соромно, що вона є обличчям моєї країни. Вона злякалася, бо не була готова почути реакцію на івриті в черзі не для ізраїльтян. Це я все до чого: свавілля в аеропорту триває, але це відбувається тихо, бо люди не знають, до кого звертатися, просто миряться із ситуацією“.
На запитання, чи хтось все ж допомагав Тетяні Бесараб та її сину дійти згоди з прикордонниками, Анна сказала: „Так, ми знайшли можливість заплатити заставу, ми отримали лист поруки депутата Кнесета Тетяни Мазарської, за що їй велика подяка (це не перший раз, коли вона приходить на допомогу, якщо виникають проблеми з українськими біженцями), звернулися до офісу МВС, журналістів, які в свою чергу зробили запити до іміґраційної служби. Адвокат Анна Броншвак взялася підготувати апеляцію, але Таня зрештою відмовилася подавати апеляцію, оскільки найближче слухання в кращому випадку було б призначене за тиждень. Стільки днів з дитиною в нереальних умовах і з нульовими шансами на перемогу, звичайно ж, зіграли свою ролю. Річ у тім, що в Ізраїлі система правосуддя в таких питаннях на стороні іміґраційної служби. У цій схемі приїжджі просто не мають голосу…“.
Сама Тетяна розповіла журналістам одного ізраїльського видання, що приїхала на кілька місяців з сином до свекрухи, якій так і не дозволили побачитися з онуком, та пояснила, що не має наміру залишатися в Ізраїлі, адже в Україні її чоловік, робота, дім.
Проблема з депортацією приїжджих з України нікуди не зникала, просто за останні півроку фокус був зміщений на інші нагальні проблеми. Але історія Тані та її сина лише нагадала, що в Ізраїлі є проблема і з нею треба боротися. На жаль, такі випадки не поодинокі.
Ось яка „історія“ сталася з Олександрою. Вона живе в Ізраїлі, куди потрапила з другої спроби перетнути кордон, але до цього часу пам’ятає те приниження, яке сталося. „Пройшла сама через цей принизливий процес чотири роки тому, коли переїжджала сюди до свого чоловіка з готовим пакетом документів. На пашпортному контролі у мене просто забрали пашпорт, не бажаючи дивитись ніякі листи, документ, і відвели до натовпу, де стояла добра третина людей з українського літака. Це було в п’ятницю, коли вже починається у євреїв субота – день, коли не працюють всі державні служби. Додзвонитись нікуди ні я, ні мій чоловік не змогли. Без пояснень нас тримали в маленькій кімнаті в аеропорту до ночі – ні в туалет, ні води пити вийти не дозволяли, сказали чекати. В усіх був просто шок і нерозуміння „за що“ і чому до всіх ставляться, як до худоби. Багато людей їхала у відпустку з малими дітьми. Потім вночі провели повний обшук багажу, ще один допит і змусили підписати папірець, що нас депортують через незаконний перетин кордону. На питання, що саме ми порушили, відповіді ніхто так і не дав. Потім повідомили, що вранці нас садять на літак додому, і документ віддадуть лише в Україні. Це була без перебільшення найгірша ніч мого життя і такого приниження я ніколи не переживала“.
І тепер десятки затриманих українців в аеропорту ім. Бен Ґуріона в Ізраїлі знаходяться в готелі тимчасового утримання „Яалом“, де у них вилучають телефони, який є єдиним зв’язком з рідними. Тому люди відмовляються від такого „готелю“ і перебувають по кілька днів на території аеропорту, де, м’яко кажучи, умови для проживання залишають бажати кращого. На жаль, така ситуація не є позитивом для міжнародного іміджу єврейської країни.