Військові та економічні аспекти, звісно, вплинуть на терміни закінчення війни, але я цікавлюся не практикою, а мотивацією: доки Російська федерація може вести війну?
Задовго до початку військових дій у Першій світовій війні німецькі консервативні еліти були переконані в тому, що европейська війна задовольнить колоніяльні амбіції Німеччини, зміцнить її військовий і політичний авторитет у світі. У цій атмосфері самовпевнености державні діячі Німецької імперії розпочали війну, щоб зберегти і розширити свою імперію. Вони почали війну, що призвела до розпаду їхньої імперії. Імперія на марші втратила відчуття реальности. Вона вела війну до кінця, не до переможного кінця, а до свого колапсу. Разом із нею розпалися ще три імперії: Австро-Угорська, Оттоманська і Російська. Після війни виник новий, заздалегідь незаплянований світовий порядок, що призвів зрештою до Другої світової війни.
Люди, які розпочали війну Російської федерації в Україні, не можуть її припинити, бо для них вона екзистенціяльно важлива: вони не можуть жити і діяти без цієї війни. Російська федерація деклярує, що хоче порядку і миру в усьому світі. За її світоглядом, порядок – це „русскій мір“, у якому Україна має повернутися на орбіту штучного супутника Росії радянських часів. Згідно з імперською логікою, Російській федерації необхідне зміцнення „русского міра“, що вимагає територіяльного розширення для повернення до розмірів царської Росії і Радянського союзу. Імперія повинна розширюватися, як Всесвіт. Проти неї вже виник блок европейських країн на кшталт Антанти Першої світової війни, що володіє величезним військовим і економічним потенціялом, але Російська федерація живе у своєму імперіялістичному часі і в ритмі самовпевненої віри в силу, а, отже, і в справедливість своїх військових дій. „Справедливість“ політики імперії визначається тільки її силою. На відміну від США і Франції, які розпочали, але припинили низку воєн, – В’єтнам, Корея, Алжир, Ірак, Афганістан, Російська Федерація, яка не має традицій антивоєнного протесту населення і позбавлена системи кориґувальної самокритики, характерної для демократичних країн, не може припинити воювати. Вона може тільки йти до свого кінця, відповідно до закону інерції імперії.
Люди, які почали і ведуть війну в Україні, не божевільні. Вони цілком свідомо, у „здоровому глузді і тверезій пам’яті“, займаються політичним самоствердженням, вірячи тільки у військовий шлях посилення своєї імперії. Їх менше цікавить дійсне становище їхньої імперії у війні, бо вони виходять не з того, що є, а з того, що має бути для військової перемоги. Вони перебувають у стані наркотичного сп’яніння або в традиційному для Росії стані алкогольного сп’яніння. Можливо, вони перебувають у стані „амока“, описаному в однойменному оповіданні Стефана Цвейга. „Амок“ характерний для малайзійської культури. Малайзійською, meng-amok означає впасти в сліпу лють і вбивати. „Амок“ вважається станом сказу, викликаним наркотичним сп’янінням. У ширшому значенні, він є психічним захворюванням, що виникає внаслідок розладу свідомости. Однак у випадку війни, розв’язаної Російською федерацією, йдеться про свідомий крок, що призвів до затьмарення імперської свідомости, явищем, гарно відомим з історії авантюр і колапсу імперій, одурманених манією величі. При цьому нова антиросійська „Антанта“ все ще намагається грати з Росією за правилами, які та давно не визнає і навіть не розуміє. Мирний діялог із главами імперії, що біжить в „амоке“, ускладнений: замість простягнутої їм руки, що шукає примирення, вони бачать дві руки, підняті вгору на знак капітуляції.
У стані зростаючої ізоляції Російської федерації в її керівництва наростає марення державної величі їхньої країни. Росія не контролює ситуацію, яку вона сама створила в результаті аґресії. Вона не може ясно визначити, що буде для неї перемогою в розв’язаній нею війні. Вона реаґує на дії української армії, підтримуваної Заходом, але не може прийняти раціональне рішення. Війна стала для людей, які керують Російською федерацією, modus vivendi і modus operandi.
Правляча верхівка Російської федерації не може за своєю ініціятивою припинити війну, яка стала для неї екзистенцією, чимось на зразок неврозу нав’язливих станів, що змушує її воювати. Росія завела свою позицію в те, що шахісти називають „цуґцванґ“. Німецькою мовою Zugzwang – „примус до ходу“, становище, в якому будь-який хід гравця веде до погіршення його позиції. Російська федерація не здатна відступити і примиритися. Вона завела себе в становище, схоже на те, яке створила Німецька імперія, розпочавши Першу світову війну.
Ізраїль