Видатний опір України російській аґресії захопив уяву світу, що спостерігає за війною. Міжнародна спільнота вражена стійкістю українського народу, її надихнула його рішучість кинути виклик російському колосу. У той же час, коли вторгнення триває вже другий рік, все частіше лунають заклики до якогось компромісу з Кремлем, який поклав би край бойовим діям і фактично заморозив би конфлікт.
Більшість прихильників компромісного миру стверджують, що повна українська перемога просто нереальна. Вони наполягають, що навіть поганий мир кращий за війну. Хоча деталі часто розпливчасті, вони, як правило, натякають на якусь угоду „земля в обмін на мир“, в рамках якої Україна відмовиться від частини своєї суверенної території та прирече мільйони українських мирних жителів на постійну російську окупацію в обмін на припинення бойових дій.
Таке прийняття бажаного за дійсне недооцінює рівень імперських амбіцій Володимира Путіна, іґноруючи серйозні наслідки для міжнародної безпеки чогось меншого, ніж вирішальна поразка Росії в Україні. Якщо Москву винагородять за вторгнення територіяльними надбаннями, світ стане набагато небезпечнішим місцем. Можливо, найкращий спосіб показати небезпеку умиротворення Путіна – уявити, де б ми були сьогодні, якби Україна справді впала рік тому.
З моменту початку вторгнення 24 лютого 2022 року поєднання захоплених документів, звітів ув’язнених, повідомлень російської пропаґанди та поведінки росіян в окупованих реґіонах України дозволило скласти воєдино досить всеосяжне бачення планів Путіна на завойовану Україну. Виникає страшна картина кампанії геноциду, спрямованої не лише на знищення української державности, а й на стирання всіх слідів української національної ідентичности.
Якби початковий план Путіна вдався, то Україна зазнала б місяців масових арештів, страт без суду і депортацій.
Якби початковий план вторгнення Путіна вдався і його війська захопили Київ за три дні, як передбачалося, він скинув би українську владу та встановив маріонетковий режим, зформований з прокремлівських політичних сил України.
Якби більшість країни швидко потрапила під прямий військовий контроль Росії, то ми б побачили місяці масових арештів, страт без суду і насильницьких депортацій, щоб зламати будь-який опір. Працюючи з місцевими колабораціоністами по всій країні, російська окупаційна влада цілилася б у будь-кого, кого вважали за потенційну загрозу для Кремля.
Ця схема звірств систематично повторювалася протягом останнього року в кожному реґіоні України, окупованому військами Путіна. Міжнародні слідчі дійшли висновку, що злочини, що відбуваються в окупованих реґіонах, є свідченням плану знищення української нації.
„План Путіна полягає в тому, щоб окупувати Україну, підкорити українське населення російському правлінню та знищити українську ідентичність. Цей план стає дедалі яснішим у міру збільшення кількости доказів військових злочинів та просування наших розслідувань“, – прокоментував британський адвокат Вейн Джордаш, який очолює команду міжнародних юристів „Мобільне правосуддя“, яка розслідує російські злочини в Україні.
Оскільки 17 відс. території України наразі окуповані Росією, гуманітарні наслідки війни вже були катастрофічними. Десятки тисяч мирних жителів побоюються загибелі, понад 1 млн. зазнали депортації в Росію. Тим часом ще мільйонам довелося залишити свої будинки та переїхати в інші місця України або перетнути кордон сусідніх країн ЕС.
Якби Путінові вдалося захопити всю Україну, масштаби гуманітарної катастрофи були б набагато більшими. Десятки мільйонів українських біженців опинилися б в ЕС, а безперервні акти опору всередині України призвели б до кривавої лазні все жорстокіших репресій, покликаних залякати населення і змусити його підкоритися. Світова спільнота стала б свідком немислимого раніше видовища сучасного геноциду, який методично розгортається в серці Европи і транслювався б у прямому етері в соцмережах.
Неґативні наслідки перемоги Росії, звісно, не обмежувалися б полоненим українським населенням. Навпаки, наслідки відчувалися б далеко за межами України, формуючи геополітичний клімат на багато років, і дестабілізуючи весь світ.
Найбезпосереднішим наслідком були б додаткові аґресивні війни Росії. Успіх спонукав би Путіна воювати далі, а Молдова і Казахстан були б серед найбільш очевидних наступних цілей. Рано чи пізно підбадьорений російський диктатор перевірив би відданість НАТО справі колективної безпеки. Чи такі країни, як Франція та Німеччина, ризикнуть Третьою світовою війною, щоб захистити Естонію? Якщо РФ не зупинять в Україні, на це питання, ймовірно, доведеться відповісти всім членам НАТО у майбутньому. На даному етапі здається розумним припустити, що Путін у цьому не переконаний.
І Росія не буде єдиною загрозою на обрії. Поразка України підірве основні засади ґльобального порядку безпеки та надихне інші авторитарні режими світу на власні зовнішні авантюри. Після успішного російського вторгнення в Україну китайський напад на Тайвань стане набагато вірогіднішим, а автократи у світі зроблять висновки щодо долі своїх сусідів.
Поразка України також могла б спровокувати безпрецедентну міжнародну боротьбу за ядерну зброю. Ще до повномаштабного вторгнення напад росіян, що розпочався вісім років тому, показав божевілля рішення української влади в 1994 році в односторонньому порядку передати третій за величиною ядерний арсенал у світі в обмін на ґарантії безпеки з боку Росії, США та Великої Британії. Якби Росія досягла своєї мети зі знищення України, багато країн почали б нервово поглядати на своїх сусідів, а деякі вирішили б, що єдиною справді надійною гарантією безпеки є власний ядерний арсенал.
Наслідки успішного російського бліцкриґу в Україні виявилися б надзвичайно руйнівними для майбутньої самої демократії. Тріюмф Путіна дискредитував би демократичний світ і пожвавив би авторитарні режими. Від Середньої Азії до Балкан часто тендітний демократичний проґрес останніх десятиліть поступився б місцем новій хвилі авторитаризму, заснованого на нових геополітичних реаліях, створених перемогою Росії. Популізм досяг би нових висот на Заході, а ключовими бенефіціярами стали б такі люди, як угорський прем’єр Віктор Орбан.
Єдиний спосіб уникнути антиутопічного майбутнього – зробити так, щоб спроба Путіна знищити Україну закінчилася невдачею
Це жахливе бачення світу – з хронічною міжнародною нестабільністю, аґресивними війнами, поширенням ядерної зброї та ростом авторитаризму, все ще цілком реальне. Росія продовжує здійснювати геноцид у тих частинах України, які знаходяться під її контролем, і надалі сповнена рішучости замінити заснований на правилах міжнародний порядок на систему, в якій великі держави можуть диктувати свої умови слабкішим сусідам. Єдиний спосіб уникнути цього антиутопічного майбутнього – зробити так, щоб спроба Путіна знищити Україну закінчилася невдачею.
У багатьох людей, які нині пропонують мирні плани, цілком можуть бути добрі наміри, але вони помиляються, якщо вважають, що Путін задовольниться скромними територіяльними придбаннями на сході та півдні України. Насправді будь-які поступки лише розпалять його імперські апетити, водночас він переконається у фундаментальній слабкості Заходу. Російський диктатор вже відкрито порівнює своє вторгнення з імперськими завойовницькими війнами царя Петра I у XVIII ст. Якщо Путіна винагородять за аґресію в Україні, він неминуче йтиме далі.
Українці розуміють, якщо Путін не зазнає рішучої поразки, то продовжить війну проти їхньої країни та всього демократичного світу.
Замість наполягати на передчасному мирі, було б набагато розумніше прислухатися до України. Ніхто не хоче миру більше, ніж мільйони українців, чиї життя були зруйновані, а їхня країна спустошена злочинним вторгненням. Тому особливо показово, що сьогоднішня Україна практично не підтримує вреґулювання шляхом переговорів. Українці не мають ілюзій щодо труднощів досягнення перемоги. Але також розуміють природу нинішнього російського режиму і визнають, що якщо Путін не зазнає рішучої поразки, він продовжить вести війну проти їхньої країни та всього демократичного світу.
На щастя, українці готові воювати. Минулого року їхня доблесть запобігла зануренню світу в нове темне століття авторитарної аґресії. Все, про що вони зараз просять, – це щоб міжнародне співтовариство залишалося непохитним у підтримці та надало Україні потрібні для перемоги інструменти.
Пітер Дікінсон – редактор служби UkraineAlert в Atlantic Council
„Газета по-українськи“