Мій рідний край, моя країна,
Чудовий край – це Україна!
Мої батьки там проживали,
Нелегку долю вони мали.
Землі вживати не давали,
Оте, що мали біля хати,
Лиш те могли собі вживати.
Моє дитинство там велося
Пізнати всього довелося.
Що нема Бога нам казали,
Червоні галстуки в’язали,
Ходити в церкву не давали,
Наглядачів там наставляли
У церкві, де були хрести.
Вони усі їх позривали,
Нас молодих усе дурили,
На Захід двері нам закрили:
„Свободи там ніхто не має,
Капіталізм всім заправляє.
Хто в СССРі проживає,
Той кращого життя не знає,
Щоб вільно дихалось людині!“
Така мораль там і понині.
До інституту як вступати,
То комсомольцем мусиш стати
Якщо квитка того не маєш,
то що робити вже не знаєш.
Коли посаду якусь мати,
В Компартію треба вступати.
Що то обман, всі добре знали.
Та мимоволі всі вступали.
В Москві мудрець став говорити:
„Китайську мову треба вчити,
Бо та англійська – мертва мова“.
Така була у них розмова!
Коли ж народ від них звільнився
І від імперій віддалився,
Усі ми мали ту надію,
Що до свободи шлях відкрився.
Але недовго ми раділи
Рашисти знову навалили,
Щоб все назад те повернути
І нам рабами знову бути.
Багато зла вони зробили,
Людей багато вже згубили.
Про те вони не хочуть знати,
Тільки для себе славу мати.
Ніяк не можуть зрозуміти,
Що час не можна вже змінити.
Бо люди знають смак свободи
І проклянуть їх навіть діти.
У вас надії вже немає,
Весь світ Росію проклинає.
То вже нарешті схаменіться
І з України заберіться!
„Українське село“, Сомерсет, Ню-Джерзі