Україна територіяльно затиснута між потужною економічно, але не надто сильною політично Европою, і слабкою економічно, але вкрай аґресивною Московією.
Аґресивність нашого північного сусіда цілком компенсує його економічну слабкість і робить його вкрай небезпечним для всього цивілізованого світу.
В усі історичні епохи територія України була територією війн. Причому ці війни не були лише локальними міжплемінними сутичками, а війнами наших предків з найбільшими військовими потугами світу. Жодний клаптик европейської землі не политий так густо кров’ю, як земля України. Цей висновок стосується не лише давнього минулого України. Друга світова війна зменшила довоєнне населення України у 41 млн осіб на 14 млн осіб. Це найбільші відносні втрати одного народу на одній війні за всю історію людства. Мільйони українців загинули на фронтах чужої для нас війни. Переможцем у цій війні вийшло абсолютне світове зло під назвою Радянський союз. Щоб остаточно добити український народ на території України у післявоєнні 1946-1947 роки радянською владою був організований черговий штучний голод, що забрав життя ще двох мільйонів українців. Зауважу, що мої архівні дослідження свідчать, що на окупованих територіях України (під час окупації) середня тривалість життя суттєво зросла. Криваве придушення національно-визвольної війни на теренах західної України ще більше повинне було деморалізувати українську націю. Якщо згадати геноцид українців голодом у 1933 році, коли було знищено 10.5 млн осіб, то виникає питання – хто був справжнім окупантом української землі?
Війна, війна, кров, смерть, голод і знову смерть – це доля української землі протягом століть, особливо часів Радянського союзу. У 1991 році ми здобули незалежність, і які кроки робили майже всі наші керманичі протягом років незалежности? Озброювали український народ? Готували його до оборони своєї держави? Виховували український патріотизм, який є найсильнішою зброєю у будь-якій війні? Ні, і ще раз ні. Вони шаленими темпами роззброювали країну.
Передали практично все стратегічне озброєння нашому споконвічному ворогові. Україна мала ядерну зброю – тепер не має. Україна мала стратегічну авіяцію – тепер не має. Україна мала потужний ракетний щит – сотні шахтних пускових установок – тепер не має, всі вони були підірвані. З потужного чорноморського флоту ми не отримали практично нічого. Майже всі роки незалежности ми наполегливо і послідовно послаблювали оборонний потенціял нашої держави, і коли наш споконвічний ворог вирішив, що цей потенціял вже не становить для нього серйозної небезпеки, він на нас напав. І знову українська земля в руїнах, полита нашою кров’ю, і війні не видно кінця.
Я вірю у нашу перемогу, але що буде після неї? Я стверджую: миру не буде, у кращому разі буде перемир’я. Це перемир’я триватиме доти, доки Московія не залиже рани своєї поразки, поки ми вчергове не впадемо у свій традиційний пацифізм і не ослабимо нашу оборонну могутність. А тоді знов аґресія нашого споконвічного ворога на нашу землю, чергова його спроба фізичного винищення українського народу.
Моє розуміння минулого і майбутнього таке. Криваві війни на нашій землі тривали тисячоліття. Вони і надалі триватимуть тисячоліттями. Кожна з наступних війн закінчуватиметься черговою нашою перемогою лише у разі, якщо ми завжди будемо напоготові. Після кожної війни ми повинні ставати сильнішими, а наш споконвічний ворог слабшим, тим самим зменшуючи вірогідність нової війни у ближчому майбутньому.
Що конкретно робити? Озброюватись, ставати сильнішим сьогодні, ніж ми були вчора. Якою має бути кінцева мета на цьому шляху? Відновлення того рівня військового потенціялу, який ми мали у 1991 році. Ми маємо відновити всі його компоненти, включно з ядерним потенціялом. Але цей шлях ми маємо пройти разом з нашими стратегічними союзниками при їх матеріяльній і моральній підтримці. Для цього потрібна наполеглива роботи нашої дипломатії і масова підтримка українського населення всіх цих кроків.
І ще, патріотичне, я б сказав націоналістичне, виховання українців, знищення духу пацифізму, притаманному нашій нації. Озброєння патріотичної частини нашого населення вогнепальною зброєю, поширення розгалуженої системи територіяльної оборони навіть у мирний час. Ми маємо пам’ятати, що всі европейські народи є нашими кровними братами, крім конґломерату народів Сходу, з якими ми воюємо всю нашу історію і будемо воювати у майбутньому.
Головний недолік наших правителів – в їхній приземленості, буденності їхнього світогляду. Вони не здатні на амбітні проєкти, на проривні кроки в інтересах української нації. Ми нарешті повинні відшукати у своєму середовищі майбутніх керівників з маштабним і націоналістичним мисленням або відмовитись взагалі від виборної посади царя, якому ми заздалегідь надаємо право вирішувати всі наші проблеми, які ми лінуємось або не здатні вирішувати самі. Велика Британія не обирає собі царя на загальних виборах, але є дивовижною за внеском у світову культуру і науку країною. Таких країн в Европі багато. Нашого розуму поки що вистачає дотримуватись лише одного канонічного зразка, яким є для нас наш ворог – Московія.
Слід розуміти, що війна з Московією – це не єдина наша проблема. Вся Европа вимирає, але ми вимираємо найшвидшими в Европі темпами. В Европі занепадає освіта і вища, і середня, і початкова, але у нас вона занепадає катастрофічно швидкими темпами. Дебілізація нашого населення відбувається швидкими темпами прямо на наших очах. Реально, більшість наших громадян мають неповну початкову освіту. Активно спілкуючись зі студентами, я знаю, про що говорю. Як наслідок, занепадають наші і академічні, і прикладні науки. Вже зараз вони у жалюгідному стані, а процес їхньої деградації триває. Вже зараз ми самостійно не здатні реалізувати жодний маштабний проєкт типу: побудови сучасного атомного реактора, сучасної теплової електростанції, навіть вітрової електростанції, спустити на воду сучасне судно, побудувати сучасний танк, гармату, ракету. У нас вже не вистачає навіть експертів з ключових питань розвитку нашої промисловости, енерґетики тощо. Цей список можна продовжувати до нескінчености. А нам потрібно розвивати нашу атомну енерґетику, від реакторів на теплових нейтронів переходити до реакторів на швидких нейтронах. Нам потрібні новітні технології збагачення урану і плутонію, нам потрібна власна атомна бомба, власна стратегічна авіяція, власні ракети далекого радіюсу дії, власна програма космічних досліджень. Список потрібного також можна продовжувати практично до нескінчености.
Для того, щоб виграти цю війну, і надовго закріпити нашу перемогу, ми маємо стати передовою у науковому і культурному сенсі нацією світу. Ця війна – це щасливий подарунок долі, – це шанс або загинути остаточно, або відродитись у всій величі наших предків: скитів, сарматів, русів, роксолан. Ми повинні подолати не лише власну кризу в усіх аспектах нашого національного життя, але показати братнім европейським народам правильний вихід з тієї демографічної, етнічної і культурної кризи, в якій вони самі зараз перебувають.
Діти, армія, наука – такий мій список пріоритетів на найближчі століття нашого національного розвитку.