„Свобода“ вже зверталася до теми відповідальности росіян за війну і злочини в Україні. Цю тему порушило російське щоденне інтернет-видання „Грани.ру“, яке виходить із 14 грудня 2000 року, публікує статті та відео на підтримку опозиції та політичних ув’язнених, а також огляди та аналізи російських та світових політичних подій. З 13 березня 2014 року доступ до сайту „Грани.ру“, як і до сайтів деяких інших Інтернет-ЗМІ, які деклярують свою опозиційну спрямованість, був забльокований на території Росії Роскомнаглядом на вимогу Генеральної прокуратури Росії. Нижче вміщено публікацію редакції та деякі відгуки на неї.
За останній рік найбільш чутливі (російські – ред.) автори ллють сльози за маленькою людиною з російської глибинки, яка тихо „ходила своїми лісами-лугами“, поки не стала в Україні садистом і вбивцею з вини злого чарівника, „укушеного імперською мухою“. Інші порівнюють Росію з божевільною матір’ю, яку неможливо не шкодувати. Треті ностальгують за Росією-матінкою зразка 2018 року, яка приймала чемпіонат світу з футболу, „відкритою, без краплі озлоблености, привітною і мирною, яка дивиться в майбутнє і щиро бажає бути частиною цього світу“.
І всі дружно сподіваються на диво, „зворотне заклинання“, в результаті якого „закінчиться війна в Україні та в Росії на зміну путінським елітам – від Кремля до міських рад – прийдуть нові, антимілітарні та демократичні“.
Незамутнена великодушність постійно змінюється праведним гнівом з приводу політики колективного Заходу (який, як відомо, „вигодував нашого монстра“) – візової заборони та інших численних проявів „русофобії та дискримінації“. Дістається не лише країнам Балтії. Францію, наприклад, засуджують за недостатньо комфортні умови релокації співробітників російських правозахисних організацій, які продовжують з еміґрації „впливати на громадську думку“.
Але найбурхливіший відгук отримують, звичайно, сюжети, пов’язані з клясичною культурою, чи то скандал на фестивалі у Вісбадені, чи виправлення табличок у Метрополітен-музеї. Зміна керівництва Третьяковки чи московських театрів, останньої втіхи „заручників“, значно сильніше хвилює російську еміґрантську громадськість, ніж розграбування українських музеїв та знищення бібліотек.
І ніхто не готовий обговорювати внесок „шанованих“ людей та інституцій, працівників культури та медія у національну катастрофу, в російську машину зла. Про достатні „довоєнні“ роки путінізму згадується тільки хороше, тільки „смачний пломбір“. Не час, мовляв, розбиратися і каятися, треба підтримувати одне одного. Начебто повне моральне та громадянське банкрутство дає нам право на великий кредит.
Навколо тези „російський народ не винен“ за рік згуртувалися всі найкращі антипутінські інфлюенсери, золоте пір’я, моральні камертони. Це – енерґійний, якщо не сказати аґресивний конґломерат, колонки у провідних західних виданнях, телеетери, виступи на конференціях, пристрасні монологи на мітинґах та нескінченна балаканина у соцмережах.
Все це не просто багаття амбіцій, ідентичностей та льояльностей. Це – частина великої „війни за наратив“, що йде на всіх майданчиках. Від того, який підхід переважить у західній громадській думці, безпосередньо залежить стратегія союзників України, постачання зброї та розширення санкцій. Політичні рішення, що визначать долю континенту.
І це ще боротьба за західні ресурси підтримки, які не безмежні. Кожен доляр та евро, витрачений на проєкти антипутінців, міг бути витрачений на ЗСУ.
Сьогодні будь-який лобізм та активізм під „відмитим російським прапором“ – це внесок у амбівалентність Заходу, робота проти перемоги України. Доброчесні борці з русофобією демонструють такий же рівень адекватности, що й тлумачать ґарантії безпеки для Росії.
Деякі коментарі з великого числа відгуків:
Російські „як такі“ (як імперська нація – незалежно від етнічного коріння) – це абсолютно тупикова гілка розвитку. Це абсолютно кінчений народ. Тут навіть дискутувати нема про що – настільки це сьогодні всім очевидно. „Дискутувати“ продовжують лише самі „росіяни“ у своєму власному середовищі.
Повністю підтримую! „Кожен доляр і евро, витрачений на проєкти антипутінців, міг бути витрачений на ЗСУ“, – це, мабуть, ключова теза статті. З „оркостаном“ все ясно – він буде зруйнований або в найближчі місяці-роки, або в найближчі десятиліття, що обійдеться значно „дорожче“ в сенсі грошей та крові. Я давно вже не розумію, про що „шумлять народні витії“. Напевно, таких організацій десятки? Що їм ще незрозуміло? Потрібно воювати! Або – заткнутися!
Навіщо бубнити одне й те саме? Поки помийна федерація не розпочала повномаштабну війну, можна було ще про щось говорити. Але тепер уже дороги назад немає. Воює в Україні карлик, що не особисто ходить у бій, і навіть не особисто всі його генерали. Воює в Україні вся країна. Законний він чи ні – це нікого зараз уже не хвилює.
Знаєте, мародерство, вбивства та зґвалтування в Бучі чинили представники саме глибинного народу дуже добровільно і аж ніяк не за указом особисто Путіна. І мерзенні коментарі про українців не Путін у пабликах пише (він взагалі інтернетом не користується), а представники того самого глибинного народу. Так, демократію в РФ знищив Путін, але не без схвалення цих глибинників.
У гітлерівській Німеччині демократії теж не було, але моральну та матеріяльну відповідальність присудили всім німцям – змушували вручну перезахоронювати жертв концтаборів та інше.