Кладовище часто щось більше, ніж просто місце поховання. Це музей та пам’ятник історії. Пригадую, коли мої діти були маленькими, я відвідував з ними Личаківський цвинтар у Львові, щоб розповісти їм про частину української історії, яка стосується саме західної України. Відверто кажучи, я вагався, коли мова зайшла про Байковий цвинтар у Києві, оскільки мої діти були дуже маленькими, і я не знав, як представити ролі багатьох нечестивих людей, які там поховані. Щербицького і йому подібних краще забути? У кращому випадку це тема для дискусій і аналізи.
Цвинтар св. Андрія в Савт-Бавнд-Бруку, Ню-Джерзі, є місцем щорічного паломництва нашої родини в неділю після Великодня за юліянським календарем. Згідно з українським православ’ям є традицією відвідувати могили близьких, прикрашати їх і поминати померлих у молитві. Усю мою родину, яка похована в США, можна там знайти.
Нашою сімейною традицією стало молитися на могилах чотирьох видатних українців, чиї могили дещо занедбані, оскільки в кожному випадку покійний не залишив нащадків, але, безперечно, заслуговує нашої уваги та молитов. Це поет і письменник Євген Маланюк, ідеолог українського інтегрального націоналізму ХХ ст. Дмитро Донцов та дисиденти та багаторічні політв’язні Ніна Строката-Караванська та Святослав Караванський.
Є. Маланюк народився в Архан-городі Херсонської губернії. Помер 55 років тому в США. Д. Донцов народився в Мелітополі. Помер у Монреалі 50 років тому. Н. Строката-Караванська народилася в Одесі, померла в США 25 років тому. Її чоловік С. Караванський також народився в Одесі. Він помер у США у 2016 році.
Кожен із них був дуже вагомим у мозаїці державного будівництва України сучасности. Про кожного з цих людей написано багато, і багато з цього доступно в Інтернеті. Я закликаю читачів цього матеріялу переглянути це. Заради стислости я наведу тільки одну цитату, написану недовго після смерти Йосипа Сталі-на, коли багато його злочинів викривали самі його спільники тих злочинів. Д. Донцов у серпні 1954 року писав: „Так званий цивілізований світ явно втрачає історичну пам’ять. Звідси його нерозуміння російських справ, а серед них і дивний для того світу феномен московського каяття. Починаючи від перших „показових процесів“ над старою більшовицькою ґвардією і до каяття Берії, це явище залишається для Заходу загадкою. Правда, ми вже зрозуміли, що московська система тортур, фізичних, моральних і „науково-медичних“ з її „brain washing“, дає неймовірні результати. Але хіба ця диявольська система не є причиною цього покаяння?“
Крім круглих роковин відходу у вічність щонайменше трьох і місць народження всіх чотирьох, адже саме в цих місцях нині точиться найстрашніша війна, що є актуальним для окремої згадки сьогодні, цей вислів Донцова є не лише проникливим, а й дуже актуальним, зокрема коли сьогодні зокрема на Заході пишуть майже виключно про злочини Путіна та фантазують про його стан здоров’я. Навіть критики донцовського інтеґрального націоналізму повинні взяти до уваги написане Донцовим.
Сьогоднішня війна в Україні є тільки ще одним прикладом кричущої аґресії Москви, яка включає не тільки Путіна, але навіть москальських матерів. Треба переконувати про необхідність зруйнувати чи розчленувати на національні держави цю все ще “імперію зла.” Вона залишатиметься злом до тих пір, поки її дозволено існувати. Чи після смерти В. Путіна світова спільнота буде задоволена докорами сумління, які розіграють для них на світовій арені такі поплічники Путіна, як Сергій Лавров, і чи повернеться до “business as usual”?