14 березня 1938 р. Львів – 9 грудня 2022 р. Сінамінсон, Н.Дж.
Моїй улюбленій cестріприсвячується.
Несподівана смерть моєї двоюрідної сестри Христини була для мене великим ударом. Я ще не прийшов до себе після смерти Олександра Лужницького (1940-2021), якого Христя і я майже щоденно згадували в наших телефонних розмовах. Ми підтримували себе тими бесідами, сягаючи у наше спільне життя дитячих років епохи Другої світової війни. Христя любила згадувати поодинокі епізоди тих часів. Вона мала добру пам’ять, пам’ятала не тільки різні події і розмови у тих далеко минулих часах. Залюбки згадувала нашу несподівану зустріч у Києві на Хрещатику. Я тоді брав участь у першій конференції Міжнародної асоціяції україністів (МАУ) і після ранньої сесії разом з колеґами Мирославом Лабунькою, Василем Маркусем, Юрієм Шевельовим-Шерехом, Миколою Жулинським йшли на обід. Раптом я почув голос: „Левку, Левку!“ Я не хотів вірити, що то була Христина, яку, здається ЗУДАК, делеґував тоді до Києва з якоюсь допомогою для України. Ми раділи, як діти, нашою несподіваною зустріччю.
Ця епізода мала ще другий акт. Коли я вітався з Христиною, мої колеґи з’їхали вниз ескалатором у метро. Бувши перший раз у Києві, я боявся загубитися і гукнув кілька разів: „Панове, чекайте на мене!“ Вони зачекали, і в додатку якийсь худорлявий пролетар, що стояв біля них, відгукнувся до мене, але через гук ескалатора я його не розумів і додав: „Я там зараз буду!“ З’їхавши вниз, я його чемно спитав: „Чим можу Вам допомогти?“ Його відповідь була: „Почєму Ви нє говорітє на общєпонятном язикє?“ Я остовпів і моментально став американцем, таким, що колись звали ugly American. Пригадую мої слова: “You f… Russian son of a b….!” Мої слова і затислі кулаки зробили на нього доволі сильне враження. В додатку Мирослав Лабунька прибіг до мене також зі затислими кулаками. Мене обступили кияни і почали перепрошувати за нікчемну поведінку того типа. Мої колеґи різноманітно зареаґували.
Жулинському як господареві було неприємно: він вибачавася, що це якийсь „сумашедший“ і не слід звертати на нього уваги. Маркусь був збентежений: „Та Ви його мало не побили!“ Реакція Шевельова була доволі суха, іронічна: „Я не знав, що Ви так добре знаєте англійську мову“.
Та, мабуть, найбільш маркантна подія, яку Христина мені кілька разів нагадувала, це була наша остання ніч у Києві перед поверненням домів. Совєтський Союз уже тріщав. Я разом з Драчем і Павличком та з кількома іншими колеґами були в якомусь готелі і звідти подавали телефонні та пресові інформації всім і всюди, які я перекладав на англійську і німецькі мови. Я вернувся до Христі, яка не спала, бо дуже журилася мною. Ранком наступного дня ми сіли на літак і коли прилетіли до Америки, то Совєтський Союз вже належав до історії.
Згадували ми наші ранні роки у Філадельфії, коли я з мамою, після смерти діда о. Крилошанина Львівської капітули о. Леоніда Лужницького і мого батька приїхали до Америки 1952 року на запрошення проф. Григора Лужницького, і замешкали в домі Лужницьких. Христя була дуже вродлива дівчина, і я був для неї старшим братом, возив її трамваями на лекції фортепіяно, ходив з нею в кіно, а пізніше записав її на студії до St. Joseph College. Наші відносини дозрівали і набирали певного інтелектуально-інтимного виміру. Христя, як усі молоді дівчата того часу, часто закохувалася в різних героїв американських фільмів 1950-х рр. і у ровесників-хлопців українських американців. Мені вона інколи звірялася потайки про свої мрії і бажання. Вона була тоді по суті своєї вдачі романтиком. Її роман і одруження з Богданом Кульчицьким, якого ми тоді називали Шляхтичем і з яким вона прожила 62 роки, виховавши трьох синів, був частинно обумовлений літературним мотивом Ромео і Джульєтти.
Між родинами Кульчицьких і Лужницьких був певний конфлікт. Батьки Богдана і Христини не були вдоволені відносинами дітей, але для Христі перешкоди посилили інтенсивніть почуттів до Богдана і остаточно молода любов перемогла згідно з латинською приповідкою Omnia vincit amor.
Після одруження романтичний світогляд Христини-молодої жінки і матері, почав розвиватися в руслі практичного життя. Вона не тільки успішно закінчила університетські студії, виховувала синів, вчила в католицьких середніх школах, розвинула широку громадську діяльність, але також зуміла провадити успішно господарку і робити поважний внесок у фінансовий добробут родини. Після проголошення Незалежности України вона поширила свою діяльність допомогою різним організаціям в США і в Україні. Помимо її практичного глузду та інколи навіть прагматичного підходу до щоденного життя Христина не переставала бути романтиком-ідеалістом. Вона пристрастно любила читати біографії, поезію і прозу, втішалася дуже, коли у наших розмовах я цитуав їй поезію українською, англійською і навіть часом німецькою мовами і при тому подавав різні інтерпретації творів.
Сум огортає серце. Відійшли мої рідні, яких я дуже любив. Я вдячний Богові за ласку, що вони були, що збагатили моє життя. Прощаю їх словами славного німецького поета-драматурга Фрідріха Шіллера:
Пізнав я, що вірність
не є пусте слово –
Тому об’єднатись я з вами готовий,
Прийміть і мене, у мене прохання,
Як третього в ваше з’єднання.
Вашінґтон, округ Колумбія