Страшним болем болить українців війна. Чи буде лік на цей біль? Чи після перемоги над московським катом постане у світі зовсім нова Україна? Не просто сильна‚ не просто багата‚ але достойна вічної пам’яті своїх полеглих у битвах захисників? Справедлива‚ свята Ненька-Україна‚ котра витре сльози з очей тисячам і тисячам своїх матерів‚ батьків‚ дружин‚ коханих‚ сиріток?
Серце не підпускає до себе найменших сумнівів: мусить бути так! А розум не дає собі ради‚ раз-у-раз натрапляючи на глухі стіни неминучих проблем. Найперша і найтяжча: чи спроможеться повоєнне українське суспільство на сконсолідований‚ єдиний проєкт майбутнього? Бо все‚ що стосується всіх українців‚ усі й вирішувати мають. Чи зможе перемога стати надійною запорукою тривкої національної солідарности? Унеможливити реакцію затаєних темних сил? В Українській державі позбавити нарешті голосу антиукраїнство? Більше не дозволити кремлівським аґентам впливу використовувати українську демократію для інформаційних‚ ідеологічних і політичних диверсій проти України?
Це тільки загальне коло наших тривог і занепокоєнь‚ проте є одна загроза вже цілком визначена: по війні Україна не дорахується мільйонів і мільйонів своїх громадян. Стане‚ гірко про це говорити‚ малюлюдною.
Статистика: згідно з переписом 1991 року‚ тобто року відновлення незалежної Української держави‚ в країні мешкало 51 млн‚ 944 тис. осіб. Перепис 2001 року – вже тільки 48 млн 241 тис. осіб. Перепис 2019-го: 37 млн 289 тис. осіб.
За даними Державної прикордонної служби України‚ після 24 лютого 2022 року країну покинуло щонайменше два мільйони людей‚ переважно це матері з неповнолітніми дітьми. Отож в найкращому разі сьогодні Україна нараховує 35 млн осіб – на 16 млн менше‚ ніж у 1991 році.
Чи поліпшиться ця вкрай прикра демографічна ситуація по війні? Бо є й інші серйозні неґативні тенденції. Директорка Інституту демографії та соціяльних досліджень Національної академії наук України Елла Лібанова у програмі „Українського радіо“ подала таке порівняння: у 1960-ті роки на 100 жінок припадало 250 новонароджених діток‚ у 2021 році – тільки 110 дітей.
Війна‚ прогнозує Е. Лібанова‚ незмірно поглибить демографічну кризу‚ бо „…смерті – то наслідок не тільки боїв чи бомбардувань‚ але й різних хвороб‚ зокрема серцево-судинних‚ діябету‚ також переохолодження‚ недоїдання і т. п. І все ж втрати цивільного населення набагато більші‚ ніж втрати на війні“.
Якби ж сталося чудо й українські жінки повернулися у 60-ті роки минулого сторіччя…
Ми втішаємо один одного тим‚ що наша Україна – найкращий край у цілому світі‚ що вона притягує до себе сильніше‚ ніж найсильніший маґнет‚ і як тільки засяє над нею сонце мирного життя‚ мільйони рікою потечуть назад‚ на рідну землю. Молімося за це!
Реальність‚ на жаль‚ набагато проблемніша. Бо поки вся наша увага зосереджена на війні, і поки ми Україну ототожнюємо з її героїчними Збройними силами‚ ще далеко не все суспільство перейшло крізь вогонь внутрішнього‚ світоглядного очищення‚ не пережило моменту сердечного навернення до української суті – навернення мовного‚ культурного‚ духовного.
Найгостріше питання – не в тому‚ чи українці всі до одного повернуться. Не всі‚ певна річ. Е. Лібанова передбачає‚ що з тих мільйонів‚ котрих війна вигнала в чужі країни‚ 90 відс. вже не повернуться. Зокрема це стосується молодих жінок‚ 70 відс. яких мають вищу освіту і спроможні знайти собі місце у розвинених европейських державах.
Який же вихід з цього?
А тепер – увага! Ось що пропонує так звана українська інтелектуальна еліта. 5 січня у програмі Юрія Романенка на YouTube директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик оприлюднив свій проєкт порятунку: до 30-мільйонової України треба запросити ще 30 мільйонів осіб з усього світу‚ зокрема з Азії й Африки. Вони‚ мовляв‚ надійно допоможуть оживити економіку і відбудувати зранену війною землю. Що від цього змішання Україна назавжди перестане бути Україною і такий „порятунок“ насправді буде остаточним нищенням української ідентичности‚ В. Кулика не турбує. Цілком навпаки: він вважає‚ що в цей спосіб України подасть приклад заснування „якісно нової людської співдружности“. Інакше він вважати не може з огляду на свої ліві‚ неомарксистські переконання.
Крім В. Кулика‚ в Україні є багато подібних „політичних експертів“‚ котрі нічого не навчилися і вже не навчаться від минулої історії. Так‚ їхня лівизна покищо теоретична‚ прикрита звабливими гуманістичними міркуваннями і гаслами – про свободу‚ рівність і братерство‚ про уникнення війн з допомогою компромісів‚ про умовність добра і зла‚ про множинність істин. Але дайте їм волю і владу – обіцянки раю знову приведуть просто в пекло. В такий легенький‚ „гуманний“ спосіб буде досягнуто результату‚ котрого‚ попри всі підступи і всі криваві репресії‚ не змогла досягти ні царська‚ ні сталінська‚ ні путінська Росія.
В. Кулик бідкається‚ що наразі українці не готові до його геніяльного проєкту‚ бо нашу народну свідомість полонив ресентимент‚ тобто ворожість до росіян.
В. Кулик і Ю. Романенко в один голос намагаються переконати‚ що найбільшою бідою росіян зовсім не є ненависть до українців‚ а тільки байдужість до самих себе і власного майбутнього. Ці двоє ліваків‚ що хочуть перевиховати всю Україну‚ нездатні збагнути‚ що байдужіть московитів до самих себе походить саме з ненависти до інших народів‚ зокрема до нашого.
Саме тому росіяни збайдужіли со себе і своєї країни‚ що їхні руки весь час тримають за горло інших народів‚ ніколи не розтискають своїх імперських пазурів і тому не мають часу займатися власною країною.
Ще пару слів про Ю. Романенка. Теж не простак. Співзасновник незалежного Українського інституту майбутнього‚ один з його експертів. Один з тих‚ хто навиворіт дбає про українське майбутнє. Це той самий Раманєнко‚ котрого колись відомий львівський політичний коментатор Остап Дроздов вигнав зі своєї телепрограми за відмову вести діялог українською мовою. Навіть війна не змусила цього зарозумілого „конструктора майбутнього“ заговорити українською мовою. Теж неабиякий інтелектуал‚ ерудит‚ талановитий маніпулятор свідомістю тих багатьох людей‚ котрі або нездатні зрозуміти‚ хто перед ними‚ або думають так само‚ як він‚ і тому у своїх коментарях не шкодують для Ю. Романенка „лайків“.
Насправді ж цей персонаж небезпечніший‚ ніж традиційні вовки в овечих шкурах. На „раманєнках“ – подвійна‚ потрійна овеча шкура‚ тому їх нелегко розвінчувати і тому‚ на жаль‚ лиха Україні вони ще встигнуть натворити.