Альберто Віміна да Ченеда, посол Венеціянської республіки до Богдана Хмельницького у 1650 році навів у своїй „Реляції…“ таке спостереження: „У такій великій країні не видно жодного кам’яного дому за межами Києва. Усі вони досить благенькі, окрім помешкань шляхти, і можуть справді зватися куренями“.
Серед джерел для дослідження історичної топографії давнього Києва особливе місце мають записки мандрівників XVI – середини XVII століть.
Одними з перших відомих нам описів Києва знаходимо в спогадах Мартина Ґруневеґа, який відвідав місто 1584 року.
Описуючи подорож гурту львівських купців, він докладно розповідає про своє перебування у Києві 18-25 жовтня 1584 року. 18 жовтня М. Ґруневеґ прибув у славне місто Київ і заїхав до вірменина на ім’я Абрагам.
“Щоб ви не здивувались, як подорожні з великою кількістю возів могли поміститися в одного міщанина, треба сказати, що кияни живуть у дворах, за способом греків, від яких мають релігію. У Греції мури прикрашають місто і вулиці. А тут, у Києві, йдеш між дерев’яними будівлями і парканами неначе у багатолюдному селі. Кожен двір має власний садок, город і багато будівель для худоби та людей. Кожен дім має свою лазню. І все місто, хоч і дерев’яне, добре забудоване. Лише рідко трапляються приміщення з кахлевими грубками.
Будинки криті ґонтами, які вдвічі більші, ніж ґонти у Польщі, – слушніше називати їх дошками, – пише М. Ґруневеґ. – Коли ми з’їжджали з гори, ліворуч залишали гарну площу, рівну ринкові, де живуть переважно польські католики. Вона позначена №3 (див. ілюстрацію – О.Т.). Там стоїть костел і монастир нашого ордена (домініканського). Теперішні костел і монастир – дерев’яні. №2 показує нам постоялий двір, кінець шляху з номера 5-го означає місце ринку, який, краще назвати торговицею, бо він тісний. На ринку стоїть Богородична церква, мурована, але мала й стара. Навколо церкви є крамниці. Поблизу цієї мурованої стоїть також дерев’яна церква, а від неї недалеко карвасар для купців, споруджений з дерева (караван-сарай – О.Т.)“.
За часів М. Ґруневеґа на Ринку стояв дерев’яний костел, але видається мало вірогідним, щоб у Києві на центральному Подільському Ринку не було кам’яних храмів, за винятком церкви Богородиці Пирогощої.
Археологічні розкопки на Подолі довели, що з X по XX століття рівень денної поверхні змінився на дев’ять метрів.
Така різниця денної поверхні викликана частими підйомами води в Дніпрі, котрі призводили до затоплення території Києво-Подолу.
Загальний вигляд Києва. Числом 4 позначений Дніпро. Рисунок М. Ґруневеґа 1584 року.
Один з перших зафіксованих паводків прийшовся на 1128 рік, окрім того зафіксований рівень води у повінь 945 року. Були такі повені, що через підтоплення Подолу кияни вимушені були жити на Київських горах. Такі випадки були і в XV та XVI століттях. Тобто, рівень поверхні давньоруських часів і періоду середньовіччя опинився поглинений товстим шаром наносного піску. Також слід підкреслити, що пісок консервує дерев’яні структури старих будівель. Зараз відомо про нещодавні знахідки дерев’яних давньоруських конструкцій на Поштовій площі Подолу.
Не менш плідними можуть виявитись розкопки на Контрактовій площі, де, як в давньоруські часи, так і в середньовіччя, був Ринок, на якому, на мій погляд, були й кам’яниці литовської доби. Нас не повинні дивувати згадки М. Ґруневеґа про дерев’яний костел на Ринку. Бо ж на центральному київському торгу були й грецька церква, і католицький храм, і руська церква. Вони не дійшли до часів М. Ґруневеґа через погроми Києва кримчаками й великі повені.
Поділ – це наш духовний Клондайк, який чекає своїх дослідників, а Контрактова площа з її чотирма монастирями – це центр „Клондайку“.
Вірю, що після закінчення війни у киян з’явиться можливість провести повномаштабні розкопки в районі колишньої ратуші XVII століття, і ми разом впишемо нову сторінку в історію архітектури столиці України.
Ню-Йорк