Росією неможливо домовитися, але США не можна звинувачувати за такі спроби.
Протягом десятиліть після Другої світової війни вони укладали пакти, договори та угоди зі своїм головним противником, який володіє ядерною зброєю – СРСР. Вони проводили саміти на найвищому рівні та організовували численні зустрічі між міністрами закордонних справ, офіційними особами та військовими. Були створені нові академічні дисципліни, присвячені розумінню і, наскільки було можливо, діялогові з Росією.
Ось вам і добрі наміри. Документи тих років тепер розкидані по геополітичному ландшафту і переважно забуті. Єдиний раз, коли хтось згадує про угоду з Росією, це її розрив Володимиром Путіним та його поплічниками.
Яку ролю справді відіграли ці угоди? Вони привели нас до цього жахливого моменту, коли в Україні вирує війна, а Росія прагне стерти країну з лиця землі.
Отже, ще одна угода? Справді?
Існує розумний арґумент, який зі зрозумілих причин не дуже добре працює у Вашинґтоні, що США стали майстрами з самостримування. З цієї точки зору нескінченні угоди Америки з Кремлем про роззброєння призвели лише до того, що Штати стали стороною, яку стримували. США повернули собі першість, і знову втратили, після розпаду СРСР та укладання нових домовленостей.
Про що думали США чи Велика Британія, коли 1994 року змусили Україну втратити свій ядерний арсенал в обмін на російські „ґарантії безпеки“ у „Будапештському меморандумі“?
Прозріння колишнього президента Білла Клінтона про його провину прийшли занадто пізно – 4 квітня 2023 року.
І все-таки ми далі впираємося. Представник міністерства оборони США недавно заявив: „Наша робота – далі підтримувати Україну на полі бою, щоб вона потім займала найкращі позиції за столом переговорів“.
Домовлятися про що? Війна Росії проти України має відверто геноцидний характер. Російська Православна Церква видала російським військовим картки з написами: „Ваше завдання – стерти український народ „з лиця землі“. Кремлівські пропаґандисти у прайм-тайм роблять подібні заяви про наміри геноциду.
Колишній прем’єр-міністр Ізраїлю Ґолда Меїр, яка, за збігом, народилася в Києві, пояснювала: „Вони кажуть, що ми маємо померти. А ми кажемо, що хочемо жити. Між життям та смертю не може бути компромісу“.
Нинішній російський режим може, як і раніше, на якийсь час припинити стріляти. Але він не відмовиться від імперських амбіцій. Тому питання не у мирі чи війні, а у швидкості вимирання української нації.
Як діятиме нова угода? Країни, на частку яких припадає більше половини світової економіки, (бо внутрішній валовий продукт Росії такий самий, як у міста Ню-Йорк), і найбільший в історії військовий союз НАТО не запобігли вторгненню Росії в Україну в 2014 році та анексії Криму. Чи могла „Велика сімка“ або Альянс цього разу зробити більше? Так, звичайно. Чи вони це робитимуть? Інша справа.
І якщо сьогодні у нас немає волі та освіченої зацікавлености допомогти запевнити безпеку та суверенітет України, то навіщо нам це для України чи будь-якої іншої країни завтра?
Ось суть. „Справа Америки – це бізнес“, – казав президент Келвін Кулідж. ДНК Америки вимагає і відображає комерційне середовище, яке потребує стабільности та передбачуваности, щоб зробити бізнес можливим. З цією метою стриманість та компроміс є передумовами, що забезпечують недоторканність домовленостей. Ми святкуємо їх як рішення, а не причину проблеми. Ми запрограмовані так само поводитися з Росією. Але Росія з іншої галактики. Цього разу повірте Путіну, коли він каже: „Маємо інший генетичний і культурно-моральний кодекс“.
Росія вважає, що влада має бути священною. Компроміс – анафема. У 1839 році маркіз Астольф Луї де Кюстін, французький аристократ і письменник, подорожував Росією і писав: „Розмовляти – значить конспірувати, думати – означає бунтувати. Думка є не лише злочином, а й нещастям“.
Путінська Росія відрізняється від нас за світоглядом. Будь-яку угоду вона розглядає лише як аперитив. Він існує, щоб заперечувати саму свою ціль, або усвідомлювати, що вона абсолютно протилежна, або вигравати час. Єдиним елементом передбачуваности є передбачуваність про порушення угоди.
Україна набула гіркого досвіду, коли 17 грудня 1917 року Росія заявила, що „визнає без будь-яких обмежень та умов і в усіх відношеннях національні права та незалежність УНР“. А потім знову ж таки у Статуті ООН, Гельсінкських угодах, „Будапештському меморандумі“ та десятках інших угод зробила те саме, щоб все потім порушити.
Але США завжди продовжують спроби. Після дипломатичного визнання СРСР у 1933 році, в той самий час, коли Україну морили голодом для підпорядкування, Кремль погодився „утримуватися від будь-яких дій, явних чи прихованих, здатних якимось чином завдати шкоди спокою, процвітанню, порядку чи безпеці всієї чи якоїсь частини США, зокрема будь-якої аґітації чи пропаґанди“. Як це працює?
Вічно поблажливі та сповнені надій США відстоювали членство пострадянської Росії у Світовому банку, МВФ, „Великої сімці“ та, на жаль, у Раді Безпеки ООН, оминаючи обов’язкові процедури вступу. Угоди були марними. Росія залишається непримиренною, аґресивною та непохитною. Давайте укладемо ще одну угоду? Ніколи більше.
Віктор Рудь – колишній голова Українсько-американської асоціяції юристів.
„Газета по-українськи“, 23 квітня.