Рішення Верховної Ради виділити 573.9 млн грн на добудову Музею Голодомору в столиці України спричинило двояку реакцію в українському суспільстві – і схвальну‚ і осудливу. Ця друга‚ самозрозуміло‚ спонукана війною і нагальними потребами фронту. Мовляв‚ ситуація така‚ що кожну гривню слід спрямувати на зброю‚ на приціли нічного ведення вогню‚ на дрони‚ на пікапи‚ тобто на якомога ефективніше сприяння захисниками і захисницям України. А музей може почекати до відповідніших часів. Бо чи московити тепер добудовують свої музеї? Ні‚ вони будують нові й нові фабрики для безпілотників‚ щоб далі знищувати українські міста і села. І однією з ціллю окупантів дуже легко може стати добудований Музей Голодомору‚ адже Росія люто заперечує українську трагедію 1932–1933 років.
Отож почуття бійця ЗСУ Олега Симороза можемо зрозуміти: „Нема на що пів мільярда виділити в країні, що воює? Може‚ ми повністю забезпечені дронами, автомобілями, засобами зв’язку та антидроновими рушницями? Півтори тисячі кілометрів активного фронту, тяжкі бої, а вони шалені гроші на музеї викидають. Ці гроші могли б врятувати не одне життя… Не запитуйте, чому в Европі погіршуються настрої щодо фінансової допомоги Україні. Через вас, йолопів‚ які будують музеї під час війни з Росією“,
Можливо‚ критичні відгуки‚ поряд зі згаданим рішенням Верховної Ради‚ заохотила й ідея законодавців поміняти на щиті статуї Батьківщини-Матері герб СРСР на герб України. Така заміна теж поглине немалу суму – 28 млн грн. У зв’язку з цим політичний оглядач Юрій Романенко пише: „Якщо під час війни замість того‚ що витратити 28 мільйонів гривень на свою армію‚ ви витрачаєте ці мільйони‚ щоб переробити на величезному монументі старий рядянський герб на тризуб‚ то в результаті прийде чужа армія і переробить новий тризуб на старий радянський герб безплатно“.
А якими доказами володіють прихильники добудови Музею Голодомору? Перший і найголовніший – святий обов’язок перед пам’яттю мільйонів українців‚ безневинно убитих голодом. Тим більше‚ що наближається 90-та річниця трагедії. По-друге‚ скільки ж можна відкладати‚ адже першу чергу меморіяльного комплексу було відкрито ще у 2009 році. Потім почався період антиукраїнської влади Януковича. Тема зникла з суспільного дискурсу. Й аж після Революції Гідности‚ й то не відразу‚ а тільки у 2017 році було утворено Організаційний комітет при Кабінеті міністрів й ухвалені постанови щодо спорудження другої черги Музею.
Щодо самої експозиції‚ то музейники розраховують на закордонних донорів та меценатів.
Все нібито гаразд‚ окрім одного. Минулого року Міністерство культури та інформаційної політики звільнило Олесю Стасюк з посади директора Музею Голодомору за цю „провину“: вона обстоювала погляд‚ що у ті страшні 1932–1933 роки вмерло від голоду щонайменше 10 млн осіб. Тим часом теперішня директорка Леся Гасиджак в інтерв’ю для „Української правди“ (21 липня) похвалилася‚ що „помилку виправлено“ і що відтепер Музей озвучує „науково вивірену“ цифру: 3.9 млн осіб.
Насправді це, як свідчить весь контекст досліджень, упереджена, політизована цифра‚ вивчення повинно тривати і повинно закінчитися такими бездоганно доведеними‚ прозорими результатами‚ котрі ні в кого – ні в Україні‚ ні у світі – не викликатимуть жодних сумнівів.