КИЇВ. – Минуло вже сім років від закінчення тримісячного протистояння громадянського суспільства України і тодішньої влади на чолі з президентом-утікачем Віктором Януковичем, протистояння, яке згодом отримало назву Революції Гідности, і в ході якого було вбито і закатовано 107 її учасників. Число ж людей, що отримали поранення і каліцтва під час тих подій сягає тисяч.
За цей час слідством проведено десятки тисяч допитів, тисячі слідчих експериментів. Наразі прокурори Департаменту в справах Майдану Офісу Генерального прокурора здійснюють процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, що охоплює понад 4,300 епізодів правопорушень. А в судах першої інстанції вже відбувається звинувачення у 86 судових справах.
У перше чергу, погляньмо на справу, яку справедливо називають „головною“ справою Майдану. Вона стосується кульмінації протистояння громадян і режиму В. Януковича, яке відбулося 20 лютого 2014 року. Мабуть, більшість з нас пам’ятають страшні кадри, як „правоохоронці“ у чорному розстрілюють протестувальників і слова „Небо падає“, які кричав тоді один з героїв „Небесної сотні“, 19-річний Устим Голоднюк.
Більшість з тих, хто холоднокровно вбивав – беркутівці з так званої „Чорної роти“ – втекли з України, 15 отримали громадянство Російської Федерації, а три – притулок у тій країні (інформація оприлюднена Адвокатською дорадчою групою в 2017 році). Так само сховався в Росії і ексміністер внутрішніх справ Віталій Захарченко, який за три години розстрілів, коли було вбито 47 осіб, не зробив нічого, щоб припинити кровопролиття. До речі, президент-утікач у своїх показах заявив, що не чув і не знав, що людей розстрілюють. У свідченнях по цій справі, він сказав, що не пам’ятає, де перебував вранці 20 лютого.
Суспільство чекало, що суд вивчить усі обставини того дня. Справу почали слухати в 2015 році, на лаві підсудних перебували п’ять екс-беркутівців. Ця справа – єдина із десятків справ Майдану впевнено рухалася до логічного завершення. Слухання були організовані взірцево, вони відбувалися двічі на тиждень, на відміну від інших справ Майдану, в яких засідання відбувалися дуже рідко. І якби не політичне рішення президента Володимира Зеленського наприкінці 2019 року про обмін усіх п’ятьох на українських заручників з окупованої зони, то були всі підстави чекати вирок суду.
29 січня 2019 року Апеляційний суд Києва прийняв рішення змінити їм запобіжний захід з арешту на особисте зобов’язання. До честі прокурорів, які представляли звинувачення, вони не піддалися тиску, тому рішенням тодішнього Генпрокурора, були свавільно відсторонені від справи. І хоча потім їх повернули у справу, таке втручання стало ще одним розчаруванням для всіх потерпілих, особливо для родин „Небесної сотні“. Справа, в рамках якої було досліджено сотню томів доказів, сотні годин відеозаписів, допитано понад 100 потерпілих та свідків, проведено десятки різноманітних експертиз, деякі – по зброї – проводили тричі, була фактично зруйнована.
Двоє з екс-беркутів невдовзі повернулися в Україну. Швидше за все, їх мотивує небезпека в зонах окупації та ймовірне отримання порівняно менших термінів – проти них немає прямих доказів, що вони безпосередньо вбивали протестувальників. До того ж, вони досить довгий час перебували у слідчому ізоляторі, а за так званим „законом Савченко“ їм зарахується ув’язнення день за два. Троє ж інших навряд чи добровільно з’являться в Україні, оскільки звинувачення вважає, що по двом з них є прямі докази причетности саме до вбивств – кулі з їхньої зброї були знайдені у тілах вбитих і поранених майданців. А третього, за матеріялами звинувачення, ідентифіковано на відеозаписах, як він веде вогонь по майданівцях з автоматичної зброї, що підтвердив під присягою свідок у суді.
Наразі судове слідство по втікачах зупинено, судова справа фактично забльокована. До цих трьох екс-беркутівців можливо застосувати лише процедуру заочного засудження. Але українське законодавство передбачає, щоб у цьому випадку слідство надавало розшукову картку Інтерполу. В свою чергу Інтерпол, наполягаючи на ст. 3 свого Статуту, відмовляє Україні у розшуку всіх підозрюваних по справах Майдану, навіть коли мова йде про звинувачених у вбивствах. Потрібні зміни у законодавстві, щоб можливість заочного засудження в Україні не була обумовлена виключно діями або відсутністю таких з боку Інтерполу. На жаль, народні депутати втратили вже цілий рік. Хоча 17 лютого 2021 року Верховна Рада проголосувала за зміни у законодавстві щодо заочного засудження, але тільки у першому читанні, попереду можуть бути місяці підготовки до другого читання. Наразі гасло „Розбльокуй справи Майдану“ має стати головним, бо без законодавства про заочне засудження притягнення до відповідальности буде мильною бульбашкою.
Перші справи Майдану почали слухати в 2014 році. За сім років судами було винесено 21 вирок, переважно найманим міліцією бандитам. Був також звинувальний вирок беркутівцю Харківського батальйону – за побиття майданівця, яке призвело до наїзду автомобіля і смерти потерпілого. Часто ці вироки були занадто поблажливими. Щоб люди, які погоджуються незаконно співпрацювати з правоохоронними органами, мали приклад того, чим закінчуються подібні історії, громадянське суспільство України декілька років добивалося, щоб відомий організатор „тітушок“ Юрій Крисін отримав покарання. Суд першої інстанції незаконно застосував до цього звинуваченого умовне покарання, і тільки апеляційна інстанція скасувавши рішення, засудила його до п’яти років реального позбавлення волі. Тепер він – фіґурант ще однієї судової справи, де звинувачення набагато серйозніше – викрадення та катування людей, перешкоджання мирним зібранням. Тільки неймовірними зусиллями адвокатів потерпілих та родини вбитого (журналіста В’ячеслава Веремії), його вдалося посадити до в’язниці.
На лаві підсудних перебувають і колишні правоохоронці. Деякі з них поставали поліцейськими і служать на керівних посадах, не дивлячись на пред’явлені їм звинувачення у тяжких злочинах. Мабуть потрібно визнати, що кругова порука нікуди не поділася. Ніхто з нинішніх поліцейських не бажає свідчити проти своїх колеґ. Слідство спирається в більшій мірі на матеріяльні докази. Часто – це експертизи, які тривають роками, подекуди їх доводиться проводити двічі, а то й тричі.
На судових засіданнях допитують десятки свідків, потерпілих, значна кількість учасників справ приїжджають у Київ з інших міст і сел. І за таких умов справи слухаються роками, адже кількість засідань вражаюче мала! Навіть по резонансних справах Майдану в минулі роки призначали одне-два засідання на місяць і при тому нерідко йшли на зустріч адвокатам звинувачуваних, коли ті систематично не з’являлися на засідання під різними приводами, суди відкладали засідання. Ось свіжа цитата від адвокатів по одній з справ: „12 лютого було вкотре зірвано засідання, адвокати звинувачених прибувають на суди по черзі, що дає можливість постійно просити про відкладення, і ці прохання задовольняють“.
Дуже важлива справа по подіях 18 лютого, коли було знищено Будинок профспілок, де звинуваченим є екскерівник СБУ міста Києва, розглядається в суді вже п’ятий рік, і результат не обнадіює: справа рухається повільно, обвинувачений отримав від суду не вирок, а зміну запобіжного заходу і тепер перебуває вдома. Справа відносно ще одного генерала вже ввійшла в історію тим, що підготовче засідання по ній, через перенесення засідань, тривало понад два роки.
Мабуть, ніякі інші системні зміни так небажані для певних кіл, як зміни у судовій системі України. Згадаймо: роками система працювала, хабарі несли. Тому будувати щось нове, де працює Вищий антикорупційний суд, де є постійна суспільна увага суспільства і є боротьба самих суддів за чистоту своїх рядів, мало кому хочеться. А відносно справ Майдану, то виглядає так, ніби суддівська спільнота сприймає міліціонерів на лаві підсудних як колеґ, яких спіткало нещастя потрапити під суд.
Реваншистам, які активно діють в Україні, поки що не вдалося повністю переломити ситуацію на свою користь – попри усі старання соратника В. Януковича Андрія Портнова, який не втратив свого впливу на суддівський корпус України і віднедавна Олега Татарова – колишнього високопосадовця часів В. Януковича, а нині заступника керівника Офісу Президента, який свого часу переконував, що майданівці стріляли самі в себе.
Тому, чи будуть покарані злочинці проти Революції Гідности – наразі однозначної відповіді немає. Треба діяти і діяти спільно – українська спільнота світу, особливо громади США і Канади, в лавах яких багато юристів, адвокати потерпілих, прокурори, громадянське суспільство України, рідні загиблих, поранені на Майдані – щоб тримати політичну верхівку країни в тонусі щодо теми Майдану.
Невідворотність покарання має бути забезпечена. Час підставити плече рідним „Небесної сотні“, пораненим майданівцям. Було б важливо, якби українські юристи США і Канади, навіть перебуваючи у себе вдома, дивилися засідання (більшість з них транслюється онлайн та викладається у записах) і бачили ті огріхи, які допускаються в українському судочинстві. Можливо, вони б створили моніторинґову групу зі спеціялістів, які могли б вивчати процеси і надавати свої поради. А можливо варто організувати проєкт консультативної допомоги суддям України, щоб ознайомити їх зі світовим досвідом організації судових процесів по резонансних для суспільства справах. Допомога потрібна і потерпілим, хто вже сім років перебуває всередині досудового і судового слідства, а попереду – ще сотні засідань і апеляцій.
Всі, хто хоче підтримати діяльність Адвокатської дорадчої групи, яка здійснює захист потерпілих у справах Майдану, і в першу чергу родин „Небесної сотні“, можуть зробити це на сторінці https://www.facebook.com/HeavenlyHundredLawyers.
Сім років ці адвокати безкоштовно і віддано діють, щоб захистити правду. В ці важкі дні річниці вбивств, знайдіть сили, напишіть родинам „Небесної сотні“ слова подяки за їх рідних на сторінці: https://www.facebook.com/RG.NebesnaSotnia
17 лютого Верховна Рада майже конституційною більшістю спромоглася на політичну заяву, якою констатувала, що Революція Гідности – це один з ключових моментів українського державотворення та виразник національної ідеї свободи: „Розслідування злочинів, скоєних під час Революції Гідности, має бути завершене і проведене ефективно. Винуватці мають постати перед судом та в ході справедливого та неупередженого процесу притягнуті до відповідальности.
Подальше зволікання в цьому питанні – недопустиме, бо непокаране зло зростає“. Це дуже важливий крок – адже найвищий законодавчий орган, нехай через сім років, але все ж зафіксував, що події зими 2013-2014 років – це не переворот, а саме повстання народу України проти диктатури тодішньої влади.
Дмитро Хилюк, кореспондент УНІАН, закінчив аспірантуру Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. З грудня 2013 року – кореспондент Департаменту виробництва новин УНІАН, спеціялізується на роботі із судами, правоохоронцями.