10 березня, 2017

Софія Яблонська об’їхала весь світ

Cофія Яблонська на початку 1930-их років.

Цього року виповниться 110 років з дня народження відомої мандрівниці-фільмарки Софії Яблонської. „В моїх мандрівках, з краю до краю, я ніде не зустріла раю, якого сподівалася. Зате іноді, хоч здалека, схопила кілька відблисків земного щастя, яке тепер має для мене більшу вартість, ніж уявлені раї“, – писала С. Яблонська 1934 року.

Вона без творчости і мандрівних пригод була неспроможна жити. Народилася С. Яблонська у священичій родині 15 травня 1907 року у селі Германів (тепер Львівської области). З молодих років мала нахил до мандрівок. Відзначалася відвагою у своїх мандрівках. Ці мандрівки увінчалися великим успіхом завдяки її письменницькому талантові, вмінню фотографувати й фільмувати.

В роки Першої світової війни С. Яблонська потрапила до Росії разом з родиною, де зазнала різних життєвих незгод в цій неприхильній країні, але й там дівчині пощастило дістатися до школи у Таганрозі. У 1921 році вона повернулася в Україну, вступила в учительську гімназію, вчилася в драматичній школі й готувалася стати акторкою. Черговим захопленням дівчини стає мистецтво кіно.

У 1927 році вирішила їхати до Франції, де на той час Париж тішився славою світової столиці мистецтва. С. Яблонській вдалося в Парижі отримати працю кінорепортера. Вона вивчила французьку мову, техніку фільмування і вирушила в дальші світові мандри, щоб якомога пізнати культуру інших народів. Спершу заїхала до Марокко, а потім через Порт-Саїд, Джибуті, Цейлон у французький Індокитай, відвідала Лаос, Камбоджу, провінцію Юнань (Китай), Сіям, Маляйські острови, Яву і Балі, Таїті, Австралію й Нову Зеляндію, США та Канаду.

В Китаї вона прожила 15 років, познайомилася з Жаном Уденом і вийшла заміж за нього. В їхній родині прийшло на світ трьох дітей, яких С. Яблонська виховала в палкій любові до її корінної батьківщини. Після перших закордонних мандрівок, наслідком яких були блискучі документальні кінорепортажі, вона здобула світове визнання.

С. Яблонська була мандрівницею з покликання, любила пізнавати істини і їх досліджувати. Але завжди серцем вона була споріднена з рідною землею і українським народом. Коли відвідала Україну, мала низку виступів перед галицькою публікою. На прохання тогочасних часописів С. Яблонська почала писати цікаві репортажі і нариси, які були опубліковані протягом 1930-их років в часописах „Жіноча Доля” (Коломия), „Нова Хата” та „Нові Шляхи”, „Ми і Світ“, „Назустріч“, „Діло“. Її нариси належали до улюбленої та захоплюючої лектури молодих читачів, спраглих пізнати життя в далеких країнах. На жаль, її твори були заборонені під час радянської окупації, а саму авторку комуністи назвали націоналісткою.

Варто замислитися над творчою спадщиною С. Яблонської, яка була не лише мандрівницею, але й фотохудожником та однією з перших жінок-кінооператорів документального кіно. Не раз у її мандрівках виникали реальні загрози її життю, однак це не зупиняло її перед обраною метою.

На жаль, її творчість по-різному сприймали в деяких галицьких колах. Її перша книга нарисів „Чар Марокко”, видана у Львові 1932 року, викликала дискусії, які заохотили С. Яблонську до написання нових праць. 1936 року з’явилася збірка нарисів про подорож до Китаю „З країни рижу та опію”. Довколосвітня мандрівка С. Яблонської талановито описана у двотомному документально-подорожньому романі „Далекі обрії”, виданому у Львові 1939 року. У всіх виданнях авторка вміщувала власні фотографії, які вдало ілюстрували побут і культуру екзотичних країв і народів. Галицька критика 1930-их років врешті звернула увагу на високі якості цілої подорожньої творчости цієї незвичайно талановитої письменниці.

Під час Другої світової війни, від 1939 до 1946 року, С. Яблонська жила в Китаї, де переносила всі прикрощі японської окупації. Після війни вона повернулася до Франції. Почувалася повною сил і нових задумів, плавала в морі з ранньої весни до пізньої осені, щороку їздила в Швaйцарію на лещата. Але 4 лютого 1971 року вона загинула в автокатастрофі.

Останні твори, на жаль, з’явилися друком уже по її смерті. Це збірка новель „Дві міри – дві ваги“ (1972) та документальна повість „Книга про батька” (1977). Творчість С. Яблонської пропаґувала за кордоном її подруга, українська поетеса Марта Калитовська, яка переклала французькою мовою та видала книги С. Яблонської.

С. Яблонська писала: „Україна – вічне джерело моєї наснаги, я вибрала мову і цю країну, тому що це вибір моєї любові. А те, що вибирає любов, – найфантастичніше в цьому світі“.

Коментарі закриті.