Можливо, саме ці слова стали лейтмотивом українсько-єврейських зустрічей, які відбулися минулого місяця в Ізраїлі. Гостем ізраїльських письменників, поетів, культурних діячів, української громади Єрусалиму, Тель-Авіву, Хайфи був письменник, поет, перекладач, автор сорока книг, виданих різними мовами світу Василь Махно, який тепер мешкає в США. Письменницький тур В. Махна організувала Наталя Федушак, екзекутивна директорка недержавної організації „Українсько-єврейська зустріч“. Мета – зблизити українські та єврейські культури, познайомити з новими творами, які вже видані і тими, що тепер у процесі перекладу на іврит. У першу чергу – це роман „Вічний календар“, який розпочали перекладати на мову єврейської держави Міріам Фейґа Бунімович у співпраці з Любою Клюкін. Як зазначила пані Міріам для неї це друга зустріч з Василем Махном, а переклад книги – „завдання, яке спонукає до ретельної праці та підвищує планку професійної роботи“. „Вічний календар“ – маштабна розповідь про історію української родини за кілька століть, в якій війни, перемоги, любов, зрада, жага до життя і збереження української ідентичности, культури, традицій.
Сподіваємося, що за деякий час на полицях ізраїльських книгарень з’явиться „Вічний календар“.
Під час зустрічей В.Махно читав вірші, які вже знає шанувальник його таланту, і нові. Серед них – про війну, що змінила життя України та світу, яка зазвучала тривогою з перших днів повномаштабного вторгнення Росії в Україну не лише в душах, серцях, але і в поезії.
„Господи, як там в Тичини:
„І Бєлий, і Блок, і Єсєнін“
як вони нас оточили
з усіх чотирьох обсіли
дай же нам сили і міці
тривожну валізку і хліб
брешуть же їхні лисиці
що в нас ні щитів ні століть….“
Це уривок з вірша „Війна“, який В. Махно написав 24 лютого 2022 року в Ню-Йорку. Разом з новими віршами та римованими молитвами про війну, біль України, де поет народився та виріс, і надією на перемогу, вірш „Війна“ увійшов у поетичну збірку „Псальми“, яку також було представлено ізраїльському читачеві. До речі, переважна більшість цих творів перекладено англійською, португальською, німецькою, польською та іншими мовами світу.
Василь Махно та Міріам Фейґа Бунімович в Єрусалимі.
Відвідини Ізраїлю були насичені цікавими заходами, як участь у „Етно-хуторі“, зустрічами з цікавими людьми, наприклад з Надзвичайним та Повноважним послом України в державі Ізраїль Євгеном Корнійчуком, професором Вольфом Московичем, одним із засновників „Української вулиці“ в Ізраїлі, прогулянками святими місцями, відвідуванням Стіни Плачу, де Василь Махно молився за перемогу України. Ось що розповів американський гість про себе, творчі здобутки, плани на майбутнє, війну, враження від поїздки:
„Перші спроби письма – ще в шкільні роки. У студентський час усе продовжилося і, як бачите, триває й до нині. Нещодавно, у травні 2023 року, в Україні я видав нову книжку есеїстки „З голосних і приголосних: енциклопедія імен, міст, птахів, рослин та всякої всячини“. Так-от, у передмові до цього видання, я намагався врівноважити процеси читання і писання, у цих процесах будь-який письменник, продовжує вибудовувати власний дім зі слів. Писання – архіважка справа. Не можу пригадати перший вірш, але з нього усе й розпочалося. Моя перша поетична книжка вийшла у 1993 році під назвою „Схима“. З того часу я видав чимало книжок поезії, прози та есеїстики. Якщо брати під увагу й перекладні, то під цю пору, здається, їх уже сорок. До того ж, у моїх перекладах видано окремі збірки польських поетів Збіґнєва Герберта, Януша Шубера і Анни Фрайліх. Збірки моїх віршів і прози виходили англійською, німецькою, польською, румунською, російською, сербською та івритом. Окремі твори перекладено більш аніж двадцять п’ять мов, серед яких монгольська та малаямська (мова індійського штату Керала)“.
Додам, що В. Махно народився в Чорткові, тепло та ніжно говорить про свій край.
„Так, народився в містечку Чортків, хоча ніколи в ньому не мешкав. Так склалося.
Відвідував чимало разів. Можу сказати, що більш-менш ознайомлений зі старою, центральною частиною. І все ж, це місто мені дороге і кожного разу, коли перебуваю в Україні, якщо випадає така нагода, то приїжджаю туди з читанням. У певний момент мені захотілося, щоби Чортків з’явився також й на літературній мапі – тому в деяких моїх віршах, есеях та оповіданнях місто фіґурує. Також значна частина подій у моєму романі „Вічний календар“ відбувається в Чорткові. Місце для письма й письменника завжди важливе, принаймні у тому сенсі, що його історія та повітря необхідні для творення нової мітології“.
До Ізраїлю приїздить вдруге, де з творчою інтеліґенцією складаються не лише дружні, але і творчі взаємини.
„Першого разу я довше мешкав у Єрусалимі, а також відвідував Тель-Авів, Яффо, Хайфу, Акко і Цфат. Тепер – час перебування розподілився порівну поміж Тель-Авівом і Єрусалимом з одноденною візитою до Хайфи і Яффо. Цього разу в мене було більше читань. Організацією займалася Наталя Федущак з Українсько-єврейської зустрічі, котра доклала чимало зусиль, щоби моя програма зустрічі з читачами була успішною. У Єрусалимі я завжди відвідую Старе місто. У тих лабіринтах вуличок і людської юрби відчуваєш якусь причетність до сакрального і одночасно не перестаєш дивуватися, що й сучасні ритми не оминають цю частину Єрусалима. На зустрічах йшлося про війну в Україні. Я читав вірші про війну, які уклалися в збірку „Псальма“, видану в Польщі у 2022 році, розповідав про виставу „Псальма“ за моїми віршами, яку створив народний артист України Георгій Мельський, колишній засновник київського єврейського театру „Мазлтов“. Ці розмови відбувалися під час читань, приватно і на телебаченні. Більшість з тих репатріянтів з України, кого я зустрічав в Ізраїлі, належить до української політичної нації. Вони чудово розмовляють українською мовою, цікавляться культурою і, звичайно, є поборниками України у цій брутальній російсько-українській війні. Хоча назагал ізраїльське суспільство в ставленні до війни займає різні позиції. Таксист-сефард, з яким їхали Хайфою, не зовсім розумів різниці поміж Україною та Росією. Також доводилося пояснювати декому з ізраїльських письменників, що українська мова таки відрізняється від російської“.
Для того, аби ізраїльтяни розуміли, що відбувається в Україні тепер, як і древню історію цього краю, сталі традиції, і публікуються в Ізраїлі книги українських письменників, зокрема, й В.Махна.
Книга Василя Махна на івриті. (Фото: особистий архів письменника)
„Поетичну книжку „Приватний коментар до історії“ переклав Антон Паперний. Він сам вибирав вірші і я, по суті, у процес відбору майже не втручався. Чимало віршів івритом також переклав Олександр Авербух. Здається, невдовзі буде опубліковано „Антологію української поезії“, до якої ті переклади увійдуть. А Міріям Фейґа Бунімович і Люба Клюкін почали перекладати роман „Вічний календар“. З цього приводу мені пригадується така бувальщина: Сол Беллоу приїхав до Єрусалиму і зустрівся з Шмуелем Аґноном. Аґнон запитав гостя, на які мови перекладено його твори. Той назвав. „А на іврит?“ – перепитав Аґнон. „Здається, що ні“ – відповів Беллоу. „Подбайте про це, -порадив старший за віком Аґнон, – бо всі мови зникають з лиця землі, а тільки іврит вічний“. Як я уже казав, частина віршів, які почав писати від 24 лютого 2022 року, склали зміст збірки „Псальма“. Взагалі українська поезія досить швидко відреагувала на війну. Зрозуміло, що для багатьох з нас брутальний напад Росії був сприйнятий як сценарій уможливлення неможливого. Досить швидко ці „воєнні“ мої вірші та вірші моїх колеґ почали перекладати різними мовами та друкувати в зарубіжній пресі й численних антологіях. Таким чином, війна стала не тільки новою реальністю, але ще й естетичним осмисленням. Коли питають: як війна вплине на українську літературу чи ширше – культуру, то я відповідаю, що вона уже впливає. В одному зі своїх есеїв „Література і війна“ я, власне, спробував поміркувати над цими питаннями. Читач мій різний, різномовний“.
Торкнулися і місця поезії в теперішньому інформаційному просторі.
„Поезія настільки відмінна від мас-медій та їхньої інформаційної навали, що про будь-яку тотожність годі й казати. У першу чергу, поезія відмінна своєю питомою густиною мови. Завдання поета, як слуги й охоронця мови, виконати свій обов’язок з таким усвідомленням своєї місії, аби не порушити гармонійного зв’язку поміж мовою і світом. Звісно, що кожен сам встановлює мірило того зв’язку, базуючись на власній інтуїції. Від поезії не можна вимагати більшого, аніж того, що закладено в її органіці. Світ, як бачимо змінюється. Навіть, штучний інтелект, яким хизуються, здатен писати вірші та чинити багато чого. Але, пригадаймо, Шевченкове:
Ну що б, здавалося слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива.
Як їх почує!
У планах дописати новий роман „Ангел і осел: зі стихами про вогонь і воду“. Очікую завершення перекладу роману „Вічний календар“ англійською та німецькою мовами. Сподіваюся, що він також вийде й на івриті. Віршів тепер пишеться менше. Письменник завжди перебуває в процесі писання, навіть тоді, коли прогулюється вздовж океану“.
А ті, що пишуться, то – про Україну, хоч вона для письменника й за океаном. Але душа, думка і слово про неї – ту землю, яка тепер полита кров’ю та слізьми.
До Вітчизни
вітчизно – чому ти така солодка?
стрекотить весняна сорока
зозуля літа мої лічить – горлиця туркотить
дими з-за будинків – з-за лісу…
Антонич – зі своїм лисом,
Шевченко – на кручі стоїть,
вітчизно – чому ти така вдова-вдовинна?
і в чому твоя провина?
в кореневищі роду – в суцвіті літ,
ні – мамо – берці твої не тиснуть…
Антонич – зі своїм лисом,
Шевченко – на кручі стоїть,
вітчизно – чому ми так довго з тобою
у цій обороні і в цьому бою,
за що нам вдови і сироти – кров і піт?
покреслена на бісектриси
Антонич – зі своїм лисом,
Шевченко – на кручі стоїть,
вітчизно – солдатко й вдовице,
Ярославно в Путивлі – зиґзице
тривожному серцю накажу сьогодні: цить
весняний туман над плесом…
Антонич – зі своїм лисом,
Шевченко – на кручі стоїть,
вітчизно воєнних літописів й хронік
рано тебе ворог хоронить,
кажу їм – писки свої стуліть,
ти будеш нам нині і прісно,
бо Антонич – зі своїм лисом,
і Шевченко – грізно мовчить.
Після відвідин Ізраїля у В. Махна з’являться нові поетичні та прозові рядки про світ, який, на думку пана Василя „…виник без нашої участі, але без неї він не повний“. Із задоволенням уже прочитала найновіший есей письменника про Єрусалим, його старі райони, вулиці, пам’ятки історії, Стіну плачу. „Я ще сиджу на терасі й розглядаю обриси Старого міста. Час перевалив за північ. У нічному небі висить дика помаранча місяця і тиша, яку час до часу порушують людські голоси“.
Дай Боже, аби тишу порушували лише людські голоси, а слова Василя Махна про світ та наше місце в ньому, стали символом життя кожного з нас.