Нове горе прийшло в багатостраждальну Україну. Гинуть люди. Шкода всіх, особливо дітей. А на тимчасово окупованих територіях загарбники практично не дають шансів для порятунку, часто стріляючи в спину.
Милий Боже, де Ковчег новий?
Бо в старому місць не вистачає:
Там – родина Ноя в час страшний
І тварини, кожної по парі.
Тобі ж треба тисячі вмістить,
Щоб вони іще могли пожити,
Від стихії злої захистить,
Не віддати смерті душі-квіти.
Моляться до Тебе матері,
Малі діти, хворі й старі люди.
Не залиш їх, Боже, в цій порі.
Вже ж води по шию, не по груди.
Порятуй, укрий Своїм плащем,
Як потік до хати запливає,
А згори розплавленим дощем
Ворог щедро смерть розподіляє.
Люди – на деревах, на дахах.
Сохне в горлі, мучить сильна спрага.
Воду цю не можна пити. Жах!
Де супроти смерті взять відвагу?
Тому дехто з тих, хто щойно жив
І молитви слав до Тебе в небо,
Впав додолу мертвим і поплив.
Привітай же їх в Раю у Себе.
Милий Боже, дай Ковчег новий
Помісти у нього всі родини.
Порятуй отих, хто ще живий,
На поталу не залиш Вкраїну!
* * *
Пливуть діти
Хаотичними рядами.
Пливуть діти,
І не має поряд мами.
Пливуть діти.
Чому їхні рідні плачуть?
Пливуть діти.
Тільки їх ніхто не бачить.
Пливуть діти,
Хоч вода така холодна.
Пливуть діти,
Та засмоктує безодня.
Пливуть діти,
Жах спотворює обличчя.
Пливуть діти,
Заглядає смерть у вічі.
Пливуть діти,
Наче зрізанії квіти.
Пливуть діти.
Це для них останнє літо.
Пливуть діти.
Витирає сльози вітер.
Пливуть діти,
А вони хотіли жити.
Пливуть діти.
Бог махає їм рукою.
Пливуть діти.
Йдуть на небо під водою…
* * *
Тече ріка без берегів,
Немов бурхливе море.
Вже дехто й смерть у ній зустрів.
Росте вселюдське горе.
Вода окружжя залива.
А ворог скаженіє…
Поволі човен відплива,
Вселяючи надію.
Хоч вже давно за сімдесят,
Це – не резон вмирати.
Річницю шлюбу – п’ятдесят –
Хотіли б святкувати.
А ворог шансів не дає
Живими залишитись.
Він з кулеметів дістає
Тих, хто не вмів скоритись.
Чи й досі чоловік любив,
Не думав в ту хвилину,
Коли спиною захистив
Від куль свою дружину.
Він вмить на небеса пішов.
А в неї – в серці хмара.
На жаль, слова „любов“ і „кров“-
Це – найдавніша пара.
Луцьк