Я була шокована, здивована, приємно вражена, побачивши у Вашій надзвичайній газеті статтю мого друга і сусіда Олеся Вівчарика, давнього літописця моїх уроків і конференцій, про унікальну повість мого брата Олекси Різниківа „Маюнела“.
Я читала „Свободу“ і пригадувала ті роки, коли брат написав свою повість. Тоді набула шаленої популярности наукова, політична, геніяльна стаття Івана Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?“, яку він надіслав до ЦК тодішньої Компартії.
За наказом Петра Шелеста, голови партії, була видана книжка якогось Богдана Стенчука з критикою Івана Дзюби. Вона була виготовлена для закордону, навіть перекладена англійською мовою. Чимало примірників розіслано по всіх комітетах комсомолу з вимогою вивчати її і критикувати І. Дзюбу.
Які ж ми тоді були наївні! І. Дзюба прислав товстелезного листа зі своєю статтею (120 сторінок!) на моє прізвище просто на Головпошту. Це щоб не на братове прізвище. Я її отримала, передала Олексі, а він далі…
Ви ж пригадуєте, як І. Дзюбу виключали зі Спілки письменників, як „Літературна газета“ друкувала його статтю, ніби-то покаянну, але дужу мудро складену… Ви ж пригадуєте, як В’ячеслав Чорновіл приготував самвидавну статтю „Як і що відстоює Б. Стенчук“, і вона пішла по руках усією Україною. Отака заварилася катавасія!
А мій брат у цей час ночами з допомогою фотозбільшувача друкував по чотири примірники Дзюбиної статті і поширював по Одесі. І його „Маюнелу“ читали ми.
До статті О. Вівчарика, надрукованій у вашій газеті, варто додати те, що викликало захоплення, навіть шок у кожного, хто прочитав тоді ту повість мого брата – і Дзюби, і Миколи Холодного, і Дмитра Обуха, і Володимира Барсуківського, і моєї подруги Галі Колибзевої та інших, мені невідомих.
Уся повість побудована на фантастичній вигадці мого брата про те, що статтю І. Дзюби прочитали у Москві молоді хлопці, меткі і мудрі, вона їм сподобалася, вони взяли її на озброєння – і почали боротися за вихід з СРСР не Латвії чи Литви, чи Грузії – а самої Росії! Буцімто пройшли вибори до Верховної Ради Росії за новою схемою: висувалося не по одному кандидату на округ, а по два – один від Комуністичної партії, а другий від отих молодих і метких хлопців, яких очолив Іван Іванов! Скрізь перемогли молоді хлопці!
Це сталося – у повісті – легко і прекрасно! І. Іванова вибирають головою Верховної Ради Росії. А вже під його керівництвом Верховна Рада проголосувала за вихід Росії із СРСР.
Ось як це виглядає у повісті мого брата.
Листи другові пише юний український поет Сашко Григоренко, який вступив до Літературного інституту в Москві, живе на квартирі І. Іванова, бере участь у цих подіях, і описує це своєму другові. А каґебіст Улинець читає ці листи і коментує (звісно ж, московською мовою).
Верховна Рада вчора проголосувала більшістю голосів – 77 відс. – за вихід Росії із СРСР.
Конституція СРСР забезпечує за республіками право виходу із Союзу! А чим РСФСР гірша за інші суб’єкти права? Росія так само має це святе право на відділення від Союзу!
Правда, ідуть великі сварки, що саме включатиме РСФСР. Більшість за збереження тих кордонів союзних республік, які нині існують. Усі союзні республіки хай собі вирішують, як їм хочеться, а Росія виходить із СРСР.
Але стався новий удар! Отримали ноту від з Києва: „Ніколи народ України не погодиться на відділення Московської республіки від СРСР. Ми вважаємо, що це суперечить Конституції СРСР, суперечить здоровому глузду і теперішнім реаліям.
Росія віками збирала навколо себе усі ближні народи, цивілізувала їх, виводила в люди. І ось тепер, на злеті, покидати їх напризволяще? Те, що Естонія, Литва і Латвія погодились одразу і відпускають Москву, нічого не значить! Ми пишемо листи і їм, і всім іншим республікам з пропозицією виступити єдиним фронтом проти Вашого нерозумного рішення“.
Усі союзні, а особливо автономні, маленькі республіки, добровільно, приєднувалися до СРСР.
Україна не може погодитися на відділення Московії від СРСР. Для цього є ще одна причина. Наші вчені зараз прораховують, скільки ми вклали в розвиток Росії і людських ресурсів, і матеріяльних багатств. І ми маємо право не дозволяти!“.
Вирішили послати урядову делеґацію до Києва. Очолив її І. Іванов. Він сподівається, що при особистих переговорах удасться домогтися згоди України…
Отак брат мій закрутив сюжет. Там далі ще карколомніші кадри у Києві.
Я була свідком писання цієї повісті, боялася за брата, але він тільки сміявся і казав, що пошле цю повість до видавництва. Це ж жарт, це ж фантастика, повторював він.
І. Дзюба прочитав і прислав братові листа з гарним відгуком. Лист не зберігся, на жаль, після арешту брата 11 жовтня 1971 року.
Як було б добре, щоб Ви надрукували мого листа! Хай читачі побачать, що написав мій брат ще у 1968 році! Насамкінець висловлюю несміливу надію: може пощастило б надрукувати всю повість? Все таки 1968 рік… Росія виходить з СССР. А через 20 років завдяки Б. Єльцину Росія таки першою вийшла з СРСР. Як і пророкував мій брат.
Сміла, Черкаська область