Весною 1940 року закінчилась радянсько-фінська війна. Фінляндія втратила 11 відс. своєї території з другим за величиною містом Вііпурі, а 430 тис. мирних фінських жителів були переселені з окупованих СРСР територій на захід країни.
Чому ж в Росії не прославляють „подвиги Червоної Армії“ в тій „победоносной“ війні? Може, тому що добряче отримали від свого північного сусіда? Або може тому що фіни для багатьох народів світу – надхненний приклад протидії московським окупантам?
12 березня 1940 року між Фінляндією та СРСР була укладена Московська мирна угода – радянсько-фінський мирний договір, який офіційно завершив Зимову війну, яку офіційно ні з боку СРСР, ні з боку Фінляндії так і не було оголошено і в якій формально СРСР був переможцем.
Усі територіяльні втрати в результаті Зимової війни Фінляндія повернула під час радянсько-фінської війни 1941-1944 років, однак за умовами Московського перемир’я та Паризької мирної угоди у 1947 році СРСР не тільки відновив окупацію цих територій, але й захопив нові (зокрема Петсамо та Салла).
Після відмови фінського уряду від радянських пропозицій про зміну кордонів у Карелії і передачу військово-морської бази Ханко 28 листопада 1939 року СРСР розірвав дипломатичні стосунки з Фінляндією. 30 листопада чотири армії СРСР чисельністю 540 тис. чоловік напали на сусідню державу на фронті від Балтійського до Баренцевого моря. Це стало причиною визнання Ліґою націй Радянського союзу аґресором і виключення його зі свого складу.
1 грудня 1939 року московське радіо офіційно оголосило про створення на території СРСР у містечку Терійокі Фінляндської демократичної республіки. Уряд був зібраний на базі керівництва створеної ще у 1918 році в Москві та весь час перебуваючої на теренах СРСР Комуністичної партії Фінляндії. СРСР негайно визнав „уряд“, і вже 2 грудня 1939 року СРСР та Фінська демократична республіка уклали договір про дружбу і взаємодопомогу. Тож офіційно Радянський союз з Фінляндією не воював, а допомагав „червоним“ фінам у боротьбі з білофінами (це нагадує окупацію москалями Криму в 2014 році і нинішню російсько-українську війну).
Серед іншого була майже повністю була розгромлена 44-та Київська стрілецька дивізія, укомплектована уродженцями з України. Тільки за один тиждень січня 1940 року вона втратила третину особового складу.
Бойові дії активізувалися у лютому 1940 року, коли радянській стороні вдалося зосередити на радянсько-фінському фронті понад 760 тис. вояків. У складі частин і з’єднань, що їх перекинули з Київського, Харківського та Одеського військового округів, було багато мешканців УРСР. У середині лютого 1940 року 35 дивізій Північно-західного фронту подолали головну смугу фінської оборони на Карельському перешийку і на початку березня 1940 року фактично завершили прорив „лінії Манергейма“.
Не маючи сили продовжувати опір, Фінляндія погодилася на укладення мирного договору в Москві 12 березня 1940 року. Суттєвим фактором, який спонукав СРСР сісти за стіл переговорів із Фінляндією, стала загроза втручання у війні на боці останньої Великої Британії та Франції. У радянсько-фінській війні радянська сторона зазнала колосальних втрат – від 422 до 722 тис. вбитих, що у кілька разів переважало фінські – 60 тис. убитих та поранених.
У СРСР вважали, що війна буде повторенням Польської кампанії. Основні бойові дії повинні були бути завершені протягом двох тижнів, до дня народження Сталіна. На 250 тис. фінських солдатів припадало до 1 млн радянських, 30 танків проти 3 тис., 130 літаків проти 3,800. У Москві не очікували серйозного опору з боку фінів і розглядали кампанію як „військову прогулянку“.
У війну вступило Державне управління спиртних напоїв Фінляндії, яке взялося до масового виготовлення пляшок із запалювальною сумішшю – саме фіни назвали цей витвір „коктейль для Молотова“ (нині ми помилково звемо ці пляшки „коктейль молотова“). За три місяці Зимової війни випущено 500 тис. таких пляшок, і фіни вдало підпалювали ними радянські танки.
У фінському полоні опинились до 6,000 червоноармійців, у тому числі понад 300 командирів, які пізніше були передані радянській стороні. З боку сталінського режиму вони зазнали репресій: майже 700 із них засудили до смерті, 4,500 відправили до концтаборів. 17 тис. чоловік зникли безвісти.
Перші українські підрозділи, що воювали на боці Фінляндії, були сформовані у 1940 році. Однострої були фінськими з чорними кашкетами із синьо-жовтою околицею і тризубом, хоча в багатьох випадках українські добровольці продовжували носити радянську форму, доповнюючи її мазепинками. Синьо-жовті армійські відзнаки не вживалися, оскільки такі мали добровольці зі Швеції. Одним із найвідоміших командирів українських добровольців у Фінляндії був письменник Юрій Горліс-Горський.
На кінець січня 1940 року Український підрозділ Ю. Горліс-Горського нараховував 410 осіб, а через місяць, у березні – 850 бійців.