Чоловіча правда війни в поезії та прозі Сергія Мартинюка (Світогора Лелеко) “13 віршів або битва за Ірпінь змінила світ”, як на мене, не була несподіванкою. Ми бачили, як змінювались поступово вектори геополітики, як трансформувалися відносини не лише на міждержавних контактах, а й навіть на рівні особистісному, родинного спілкування. На жаль, війна стала брутальним продовженням „політики абсурду“ споконвічного північного ворога.
Війна остаточно змусила кожного з нас чітко визначитися, де ти і з ким? Нація крок за кроком проходить кривавий шлях. Ми маємо усвідомити однозначно, що зараз, як ніколи раніше, є „cвій“, і є „чужий“.
Сергій Мартинюк
С. Мартинюк (Світогор Лелеко, як називає себе поет, за давньоукраїнськими традиціями), визначився вже давно. 24 лютого він був в Ірпені, який з часом стане символом незламности українців початку ХХІ ст. У той, „чорний“ день він став добровольцем, маючи власну мисливську зброю, вступив до Сил територіяльної оборони рідного міста. У боях двічі зазнав контузії. Після звільнення Ірпеня був нагороджений медалею „За заслуги перед містом Ірпінь“ рішенням Ірпінської міської ради 24 травня 2022 року, а 12 липня 2022 року – медалею „За оборону рідної держави“.
Книга С. Мартинюка є чоловічою правдою війни, чоловічими емоціями в новітній українській поезії та прозі у ХХІ ст. Знаковим є також теж, що збірку видано під патронатом міського голови міста-героя Ірпеня Олександра Маркушина за підтримки міської ради.
Збірка є автобіографічною: світ війни очима патріота, воїна, мислителя, письменника.
Книга складається з декількох частин і завершується поезією Тетяни Комлік „Багатовимірний Ваш лик“, присвяченою 60-літтю С. Мартинюка. Географія охоплює топоніми Ірпеня (Ірпінський будинок письменників, Романівка, Жираф, „Ластівка“, Каравангала), Приірпіння та Києва (Майдан, Палац Гідности). Автор сприймає це все разом, як соборну незалежну об’єднану Україну: яку ми маємо відстоювати, боронити:
Війна вже тут, у мене,
У мене в хаті,
У мене в Ірпені,
У мене в Україні.
У передньому слові Вадима Рогача, президента Національної федерації самбо України, читаємо: „Вірші автор не правив, вони такі, як були написані під час бойових дій в Ірпіні та Приірпінні. Вірші з присмаком пороху та запеклого бою за Ірпінь і Україну. Саме 24 лютого С. Мартинюк сказав: „Від сьогодні я – солдат. Моя Україна потребує солдата Мартинюка.“ Взяв до рук мисливську зброю і приєднався до Ірпінського руху спротиву москвинським окупантам. Душі зґвалтованих, замучених, убитих не мають спокою, допоки не буде покарано останнього російського покидька – від путіна до рядового. Маємо покласти переможну крапку в 368-річній війні з московитами. І не просто крапку, а переможну“.
Сергій Мартинюк відверто пише про своє ставлення до смерті на війні, про себе, коли ти на межі, коли ти за пів кроку до небуття фізичного:
Я був близько до смерті –
Була вона невідворотна і близька.
Куля „вжикнула“ і гілочку скосила
Якраз у сантиметрі від голови.
Чи врятував би шолом мене?
А де він, той шолом?
І бронік де?
Не треба мені бронік
І шолома не треба –
Я за своє, я за Каравангала,
Я за Ірпінь і Україну
Стояти буду до загину!
Автор використовує гасла, котрі стали яскравими маркерами часу: „Слава Україні!“, „Україна переможе!“, „Все буде Україна!“.
С. Мартинюк розмірковує про проукраїнські витоки, про історію, культуру, традиції, про що, зокрема, свідчить і промовистий псевдонім – один із символів України, код української нації. С. Мартинюк продовжує тему давньоукраїнських вірувань, звертаючись до Дажбога. Поет закликає:
Дажбоже, врятуй Україну!
Бо це ж батьківщина Франка,
Хай цю европейську перлину
Не знищить москвинська рука.
Третя частина „Думки вголос“ охоплює історичний період нашого буття, новітньої України. Сергій Мартинюк прекрасно усвідомлює ролю письменника в житті громади, у житті держави, мріє про щасливу Україну.
Четверта частина „Катрени з нагоди“ починається віршем, у котрому йдеться про спільний дім, як родину:
За державу, самостійність
Наллємо по кварті.
Шануймося, українці,
Бо ми того варті!
Збірка С. Мартинюка є частиною новітнього українського літературного простору. Безперечно, змінилися ми, змінилися наша Україна, кардинально змінюється світ, але не змінюється поезія. А поезія з війни С. Мартинюка – це щось більше, ніж поезія. Це – саме життя. У С. Мартинюка є дуже гарний вислів: „Якщо не хочеш жити в темряві, запали вогник правди про нескорене українство“.
Любов Дяченко-Лисенко – доцент Університету сучасних знань.
м. Київ