Золотоворітська – головна тріюмфальна вулиця стародавнього Києва – відома з XI століття, від часу будівництва Золотих Воріт і Софійського собору, що їх вона поєднувала.
Практично всі головні події в давньому Києві й тріюмфальні церемонії від початку ХІ століття і до в’їзду Богдана Хмельницького в Київ відбувалися саме тут. На цій невеличкій за сьогоднішніми мірками вулиці збереглись відомі історико-архітектурні пам’ятки. Якщо мандрувати від нещодавно відновлених Золотих Воріт в напрямку Софії Київської, то на нашому шляху трапляться пам’ятки ХІХ-ХХ століть, а колись тут були ще й храми ХІ століття – Георгіївська та Ірининська церкви.
На початку вулиці під номером 2 стоїть особняк Якова Васильовича Тарновського. Рід Тарновських з Чернігівщини добре знаний в Україні. В маєтку Тарновських часто бували видатні діячі культури України ХІХ століття. Серед них особливе місце займає Тарас Шевченко.
В будинку на Золотоворітській вулиці мешкала кума Тараса Шевченка Надія Василівна Тарновська. Вона познайомилась з Великим Кобзарем у 1843 році в Качанівці. Відомо, що Т. Шевченко дарував Надії Василівні свої вірші й малюнки.
Золотоворітська вулиця закінчується Георгіївським провулком – одним із найдавніших у місті. Його назва походить від церкви святого Георгія, що стояла майже на розі сучасної Володимирської вулиці. Цей храм в ХІ столітті збудували поруч із Софійським собором за велінням князя Ярослава Мудрого – у хрещенні – Георгія.
Після монголо-татарської навали церква св. Георгія, як і церква св. Ірини, були зруйновані. Історія відбудови Георгіївської церкви розтяглася майже на 300 років. Спочатку, у 1674 році, на її руїнах побудували дерев’яну церкву, яку в 1744 році замінили на кам’яну. Але і ця церква була перебудована 1884 року за фінансової допомоги Надії Терещенко. Із старої церкви XVIII століття в новій зберігався іконостас витонченої роботи.
План Георгіївської церкви в Києві домонгольської доби. Реконструкція Ю. Асєєва.
Саме в Георгіївській церкві правили панахиду в Шевченківські пам’ятні дні наприкінці 1880-х років. Прикметно, що Т. Григорович не раз бував у цій церкві, оскільки мешкав у Георгіївському провулку в 1859 році в будинку Юхима Ботвинського.
У цій садибі у грудні 1917 року оселився видатний український художник Георгій Іванович Нарбут. Тут у його в помешканні збирались видатні члени Української Академії Мистецтв. Тут мешкав також відомий історик Вадим Модзалевський.
Згідно з думкою професора Юрія Асєєва, Георгіївська церква ХІ століття являла собою тип давньоруського храму, в якому центральний об’єм набув майже кубічної форми. Церкву оточували одноповерхові ґалереї, отже її тип слід означити як тринавовий з ґалереями, що наближає її до Десятинної церкви.
Всередині храм був розписаний фресками і прикрашений мозаїками. Четвертий за часом побудови Георгіївський храм розібрали перед Другою світовою війною і майже на його місці був споруджений будинок для працівників НКВС.
Трохи більше даних маємо щодо церкви св. Ірини. Але розкопані рештки цієї церкви опинились тепер на проїжджій частині Володимирської вулиці.
Настав час позначити фундаменти Георгіївської та Ірининської церков каменем на бруківці і поруч поставити макети їхнього ймовірного первинного вигляду.
В Георгіївській церкві був похований господар Молдови і Валахії Костянтин Іпсиланті, який став також ініціятором і організатором визвольного руху грецького народу. Справою нашої чести було б поставити йому пам’ятник біля фундаментів Георгіївської церкви, де він первинно був похований.
Слід відзначити, що деякі епізоди з життя К. Іпсиланті використав в своєму романі „Граф Монте-Крісто“ Олександер Дюма.
Золоті Ворота були найвеличнішими. В’їзд через них вважався за честь. Усі посли чужоземних держав в’їжджали саме через Золоті Ворота. Тому вулиця вважалась тріюмфальною і в пізніші часи на ній стояли престижні споруди.
Серед напіввтрачених палаців Києва був палац Браницьких на Золотоворітській вулиці. Він, перебудований совєтами на звичайний шестиповерховий будинок, продовжує існувати, даючи притулок двом з половиною десяткам родин киян.
З огляду на те, що від старовинних київських палаців майже нічого не залишилось, варто його відновити і зробити доступним для публіки.
Сьогодні перспективу на Софію Київську закриває будинок НКВС, збудований відомим радянським архітектором Каракісом.
Раніше в вид від Золотих Воріт потрапляла не тільки Софія Київська, а й головна резиденція Ярослава Мудрого – його замок.
При будівництві житлового будинку НКВС частково були знищені фундаменти замку Ярослава Мудрого. Хоча заради об’єктивности треба сказати, що і ті залишки замку, які знаходяться на території Софійського заповідника, так само майже недосліджені.
На жаль, Золоті Ворота не дійшли до нас у первинному вигляді, а були реконструйовані з руїн до дня урочистого святкування 1500-ліття від часу заснування Києва. Сьогодні Золоті Ворота дають певне уявлення про могутність оборонних споруд Києва початку ХІ століття – періоду розквіту Київської Руси – величезної середньовічної держави від Чорного до Північного морів.
Пізня осінь 1240 року підвела риску під нашою стародавньою історією. Коли б не монголо-татарська навала, сьогодні всі могли б милуватись півсотнею стародавніх пам’яток історії, серед яких були б і церкви святого Георгія та святої Ірини і замок Ярослава Мудрого…