КРОПИВНИЦЬКИЙ. – Презентація книги спогадів про літературознавця, професора, наставника вчителів-філологів Василя Марка відбулася 18 травня у літературно-меморіальному музеї І. Карпенка-Карого, саме у всеукраїнський День вишиванок. Отож, більшість присутніх прийшли у цьому національному одязі.
В. Марко майже півстоліття тому приїхав у центрально-українські степи із Закарпаття, принісши у тоді зрусифікований край закарпатську говірку, звичку до вишиваного одягу та незвичайну шляхетність і інтеліґентність у поводженні зі студентами та колеґами.
Захід вели директорка музею Лариса Хосяїнова й упорядниця книги, письменниця Антоніна Царук. З мультимедійного екрана звучало тихе й мудре слово вчителя. Поряд лежала його скрипка. Не всі знали, що музика разом із художнім словом теж була його великою любов’ю. Кажуть, грати публічно він перестав після смерті матері…
Ті, хто жив і працював поряд з ним, ділилися своїми спогадами.
Ольга Крижанівська: „Багато мовлено про те, який нерозбірливий був у професора почерк. А він мені розказав бувальщину з юності. Викла-дачка каліграфії Хустського педучилища одного разу, похитавши головою над каракулями, прорекла: „З таким калічним почерком людина нічого в житті не зможе досягти“. Він потім не раз телефонував цій своїй землячці: і коли захистив кандидатську, і коли докторську, і коли видав першу книгу. Спілкувались на теми непередбачуваного у житті кожної окремої людини“.
Наталя Фенько: „Мене Василь Петрович записав у свою біографію як першу аспірантку. А це ж було так нелогічно у ті пострадянські часи, бо виростала я в кіровоградському спролетаризованому середовищі, навчалась на російському відділенні педінституту. Й коли до нас у студентську авдиторію зайшов імпозантної зовнішности викладач і заговорив вишуканою мовою, то всі зачарувались із першого слова, хоча рідко хто, думаю, ту мову втямив. А мене він просто переконав: ось якими мають бути українці!“
Олена Буряк: „Окрім зовнішньої привабливости й душевної теплоти, про яку зазначають багато хто, Василь Петрович був строгим педагогом: ти міг багато що говорити й робити з явною підтримкою свого навчителя, але й про відповідальність за говорене й зроблене мусиш звітувати. Одного разу на консультації він запропонував мені склянку чаю: я вагалась, але таки погодилась, а він мої вагання підсолодив-підгірчив: пийте чай, але й врахуйте – професори в Европі кельнерами не працюють“.
Ці деталі не ввійшли в книгу спогадів „Василь Марко: духовний вимір“ (Кропивницький, „Видавець Лисенко В.Ф.“, 2023, 342 стор.), виданої за фінансової підтримки поета й бізнесмена Анатолія Каретного. На думку письменника Василя Бондаря, такі книги ніколи не будуть завершеними, бо у кожному серці зберігається щось своє, особливе.
Сорок років В. Марко жив і працював у місті. А майже кожне літо проводив у ріднім краї: на березі річки Теребля Тячівського району Закар-паття.