Помер Петро Щерба, ветеран УПА й відділовий секретар УНСоюзу

ВІЛЬМІНҐТОН, Делавер. – Петро Щерба, довголітіній активний діяч Українського Народного Союзу і відділовий секретар від 1954 року, відійшов спокійно у вічність вранці 12 вересня в своєму домі у Вільмінґтоні на 97-ому році життя.

Він народився 10 червня 1924 року в селі Нак­ваша (тепер Микити), Бродівського району, Терно­пільської (тепер Львівської) области. Був наймолодшою дитиною в родині Йосафата й Марії Щербів; мав брата і двох сестер.

У вирі Другої світової війни в 1942-1943 роках, П. Щерба закінчив старшинський вишкіл, щоб провадити молодих бійців проти ворожих наїзників. Лиш кількох осіб були вибрані в Бродівському районі на таку відповідальну діяльність. З наближенням російського фронту, його відділ долучився до Української Повстанської Армії, яка боролася з російськими силами в районі. Щоб уникнути совєтського полону, П. Щерба з другим упістом втекли через майже замерзлу ріку. П. Щерба мало не помер під час тієї драматичної втечі, але вижив після довго лікування.

В 1944 році П. Щерба опинився в Словакії, де нав’язав зв’язок з УПА і продовжував боротися в її рядах проти російських і німецьких військ в Другій світовій війні.

Після закінчення війни, П. Щерба написав листа до своєї матері в Україні. Вона спонукала його не повертатися додому через побоювання, що совєтська влада або скарає його смертю, або зашле в концтабори Сибіру. Така доля чекала всіх членів УПА.

На 22-ому році життя, П. Щерба зосередив свою увагу на Захід і написав до свого стрия, також на ім’я Петро, котрий еміґрував до США ще в 1913 році. Хоч вони не зналися, стрий відписав, що спонзоруватиме еміґрацію П. Щерби до Америки, але треба було дістатися до Німеччини.

Не було легко членам УПА еміґрувати до Амери­ки. Раз П. Щерба дістався до Реґенсбурґу в Німеч­чині, він мусів уникати примусової репатріяції до Совєтського Союзу. Незважаючи на численні перешкоди, П. Щербі таки вдалося еміґрувати до США в березні 1949 року. Він поселився у Вільмінґтоні, а в 1951 році з гордістю став американським громадянином.

П. Щерба був діяльним в українській католицькій парафії св. о. Миколая. У 1954 році, він одружився з Іриною Маланчук, котра померла в 2004 році. Вона мали одного сина, Евгена, котрий народився в 1955 році.

П. Щерба був активним членом УНСоюзу і виконував функції секретаря Відділу 173 від 1954 року. Він був делеґатом на кожну чотирирічну конвенцію УНСоюзу від 1958 року, і гордився тим, що записав понад 400 членів до цієї братської організації. Він також вписав чотири покоління своєї родини до УНСоюзу; всі вони є членами Відділу 173.

На останній конвенції УНСоюзу в 2018 році, де він теж був найстаршим делеґатом, П. Щербу вшанували за понад 64 літ відданої праці для організації. На цій конвенці, його син Евген був обраним другим віце-президентом УНСоюзу; перед тим він був радним УНСоюзу, а пізніше членом Конт­роль­ної Комісії.

Розмовляючи з Матвієм Дубасом (з „Українсь­кого Тижневика”) під час 39-ої Конвенції УНСоюзу, П. Щерба сказав: „Я очікую реформ, які УНСоюз запровадить для притягнення молодих членів і нової крови в організацію. …Надіюся бути тут і продовжувати працю в УНСоюзі так довго, як зможу”.

П. Щерба працював професійним кравцем аж до відходу на пенсію, і був активним в других українських організаціях, включно з Злученим Українсь­ким Американським Допомоговим Комітетом (ЗУАДК). Він залюбки працював над своїм домом і з приємністю проводив літо на пляжі в Норт-Вайлдвуді, Ню-Джерзі.

П. Щерба з гордістю розповідав про своє служіння в УПА в обороні своєї батьківщини. Часто казав, що дивувався, як йому вдалося вижити так довго після тяжких поранень під час війни.

П. Щерба особливо гордився своїм сином Евге­ном, коли той отримав наукові ступені бакалявра з Вейк Форест Університету і маґістра бізнесової адміністрації з Дрексель Університету. Рівно ж він гордився своїми внуками: д-р Діяною Зетерстром (з чоловіком Пол з Кренфорду, Ню-Джер­зі), котра закінчила університети Ратґерс і Темпел, і Григо­рієм Щербою (з дружиною Джулі з Гилсборо, Ню-Джерзі), котрий закінчив Вірджінія Технічний Інститут та Університет Північної Каролайни в Чепел Гил.

Він дуже любив своїх правнуків Зоі, Лук і Ґрейс Зетерстромів і гордився ім’ям „дзядьо”, як його називали не тільки внуки й правнуки, але й багато осіб, котрі його знали останніми роками.

П. Щерба вперше повернувся в Україну 1992 року, 50 років після залишення свого рідного краю, а відтак повертався в 2004 році на з’їзд УПА в Києві і в 2007 році. Він надвичайно гордився своїм українським походженням, як теж і американським громадянством. Всі, хто знали його, описували його як правдивого джентельмена.

Похоронні відправи відбулися з української католицької церкви св. о. Миколая, а тлінні останки були зложені на цвинтарі Кaтідрал у Віль­мінґтоні.

Замість квітів на могилу, родина просить складати датки в пам’ять П. Щерби на ЗУАДК на адресу: United Ukrainian American Relief Committee, 1206 Cottman Ave., Philadelphia, PA 19111. Також можна пожертвувати електронно на веб-сторінці www.uuarc.org.

 

(Переклав Лев Іваськів)