14 квітня на лікуванні у США помер визначний український історик і джерелознавець, доктор історичних наук, дійсний член Української вільної академії наук у США і почесний академік АН вищої школи України, лавреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Сергій Білокінь (1948-2023).
Майбутній вчений народився 1 липня 1948 року в Києві, у родині відомого вченого-ботаніка Івана Білоконя. Ще в підлітковому віці зблизився з колом тих „шістдесятників“ та провідних українських діячів старшого покоління, яке відіграло центральну ролю у короткотривалій „відлизі“ 1960-их років.
Коли почалася нова хвиля гонінь на „український буржуазний націоналізм“ у 1970-их роках, саме на цих людей комуністичною окупаційною владою було обрушено масові арешти й переслідування. Тому після закінчення в 1971 році історичного факультету Київського державного університету ім. Т. Шевченка шлях у науку перед талановитим юнаком в Україні було закрито. Лише з другої половини 1980-их С. Білокінь здобуває можливість леґально звернутися до своєї головної теми: історії політичного терору в СРСР і життєпису провідних постатей українського відродження 1920-их років. Він не тільки здобуває заборонене донедавна знання, але й ділиться ним з громадськістю: його публічні лекції про Миколу Зерова, Георгія Нарбута, Михайла Бойчука та інших знищених системою письменників, мистців, діячів Церкви та науковців збирають повні авдиторії слухачів. Хоча звернення до „білих плям вітчизняної історії“ (чи швидше „кривавих плям“) навіть за часів „ранньої перестройки“ не було простим і безпечним.
Зі здобуттям Україною незалежности дослідницька та просвітницька робота С. Білоконя розгортається особливо активно. Він вводить в обіг десятки й сотні архівних документів першорядної ваги, впорядковує і видає історичні та археографічні збірники, пише кіносценарії, спогади про тих, із ким йому пощастило спілкуватися особисто, статті для періодичних видань.
Дослідження практики репресій лягають в основу фундаментальної монографії С. Білоконя „Масовий терор як засіб державного управління в СРСР“ (1999). У ній на підставі численних архівних документів ВЧК-ГПУ-НКВД-КГБ учений переконливо довів: терор був самою суттю державної системи СРСР!
Монографія Сергія Білоконя „Масовий терор як засіб державного управління в СРСР“
На підставі монографії було захищено докторську дисертацію вченого (2000). Ця праця з огляду на її велике наукове і суспільно-політичне значення була вшанована Національною премією України ім. Т. Шевченка (2002). Протягом останніх років вчений здійснив багато важливих дослідницьких проєктів на базі очолюваного ним Центру культурологічних студій Інституту історії України НАН. У 2012 році його було обрано почесним професором Києво-Могилянської академії. Науковій книгозбірні академії С. Білокінь ще за життя почав передавати свою унікальну бібліотеку старої україніки та зібрання архівних документів. Їх він почав збирати ще тоді, коли вмирали останні нащадки викошених репресіями славних українських родів, яким нікому більше було передати свої книжкові й архівні скарби. Щоб дати уявлення про маштаби й вагу цієї колекції, варто зауважити, що в ній були повні комплекти всіх головних українських журналів (часто відсутні навіть у фондах Бібліотеки Вернадського) і автографи майже всіх гетьманів України!
Учений брав активну участь у науково-громадському житті. В 1990 році він створив і очолив Київське наукове товариство ім. Петра Могили – чи не першу в тодішній УРСР незалежну дослідницьку організацію нового типу, яка на певний час зуміла відродити видання журналу „Наше минуле“ під знаменитою нарбутівською обкладинкою. Дещо пізніше як голова Всеукраїнського братства Андрія Первозваного С. Білокінь відіграв помітну ролю у відродженні незалежної Української автокефальної православної церкви, був серед тих, хто готував улітку 1992-го об’єднавчий собор, внаслідок якого на основі УАПЦ та „філаретівської“ УПЦ постала УПЦ КП.
Видатний науковець, попри тернії радянської цензури, все ж дочекався наукового визнання. Його було обрано дійсним членом УВАН (2006) та почесним академіком АН вищої школи України (2007). У 2007 році указом Президента Віктора Ющенка його було вшановано званням Заслужений діяч науки і техніки України“. Проте, будучи де-факто одним із найбільших українських істориків нашого часу, до НАН України він і не намагався балотуватися, розуміючи, що аж донедавна в відділенні історії вагомі позиції зберігали ті, хто зробив колись кар’єру на боротьбі з „націоналістичними фальсифікаторами історії“.
Подвижницька праця самого вченого назавжди збережеться в сотнях написаних ним наукових текстів першорядної ваги. Хоч, безумовно, самого історика, який був містилищем унікального набору знань про українське минуле без “білих плям”, не замінить уже ніхто.
Георгій Лук’янчук – голова Міжнародного громадського об’єднання “Соловецьке братство”